Читати книгу - "Щоденники дракона"

Наступні три дні пройшли, чи краще сказати — проповзли, для наших друзів, немов три тижні. Єдина розвага, яку вони знайшли для себе, це був похід до Граамельського театру. Будинок, щедро прикрашений колонами та скульптурами, мав великий та малий зали і хорошу акустику. Та вистава їх розчарувала. Грали якусь нудню з життя рибалок, і половину змісту вони взагалі не зрозуміли. Щоденні прогулянки до порту та по базару вже остогидли. Як, до речі, і купання в океані. Сидіння в готелі теж видавалося нестерпним, тому вечір останнього дня вони, за висловом Равеша, просто тихо казилися, убиваючи час за грою в кості.

Ледь тільки заяснів світанок четвертого дня, як Маарі, найтерплячіша з них, розштурхала своїх друзів, і вони, поснідавши нашвидкуруч, побігли шукати «Фівер». Багато часу їм не знадобилось.

На фальшборті біля трапу сидів молодий ельф і мугикав собі під ніс якусь мелодію. Друзі, потопталися на причалі, і, нарешті, зважилися піднятися на борт. Вахтовий з цікавістю поглянув на них.

— Що, новачки? — запитав він у Ламеніля, який ішов попереду. — Ну, проходьте! Мене звуть Тахт. Капітан мені про вас говорив. Зараз гукну боцмана, він усе покаже. Брон тут найстаріший. Тобто, плаває довше всіх. Кожен цвях на кораблі знає! Якщо будуть питання — звертайтеся просто до нього. Він любить повозитися з новачками. Зараз підійде.

Тахт дмухнув у дудку, що висіла в нього на шворці, зачепленій за петлю ґудзика. За кілька хвилин звідкілясь із трюму виповз, зітхаючи, середніх літ гном у такому ж, як на матросі, бавовняному костюмі та у капцях на босу ногу.

— Ну і що тут коїться? Морський змій напав? Ніяк поспати не дадуть! A-а, це ті, що про них говорив капітан? Мисливці на драконів? Нічого, то я жартую! Не сердьтесь! Ми всі колись були молодими, і всі мріяли про щось надзвичайне. Ну, ходімо! Розкажу сьогодні дещо. А всього за один раз не побачиш!

Він махнув рукою, запрошуючи новачків з собою, і потрюхикав на ніс судна.

— Почнемо від початку. Бачите, з корпусу колода стирчить? Це зветься бушприт. До нього передні вітрила кріплять. Звуть їх стакселями. Онде вони, скручені. Три штуки. А це — якірні лебідки. — Він ніжно поплескав по добре вичищених та змазаних механізмах. — Через них якірні ланцюги проходять. На них якорі тримаються. Он вони — під бушпритом. Якорів у нас три. Два носових та один кормовий.

Носова частина, де ми стоїмо, зветься бак. Пішли далі Це фок-щогла. Перша від носа. Вітрила на ній, як знизу рахувати, такі: фок, марсель та трисель. Залазити на щогли треба вантами, он вони. Бачите, мотузяні драбини ідуть від бортів? Ви, щоправда — рибалки, то вам це ні до чого. Це матросам треба знати. Але дивіться далі. За фок-щоглою бот-дек, тобто шлюпочна палуба. Тут лежать ваші човни, з яких і будете рибалити. Залазьте, обдивляйтеся, звикайте.

Човни були великими, метрів з п’ять завдовжки та майже два у шир. Борти були високими, а ніс та корма задерті вгору. Стояли вони двома штабелями, один на другому, по п’ять штук, поперек палуби. Між двох штабелів була відкрита навстіж горловина люка. Друзі залізли у верхній човен і почали роздивлятися його будову. У носі, кормі та посередині було розташовано три лави, під ними — міцні ящики. У середній прорізане гніздо для щогли, на бортах стояли металеві уключини для весел.

— Щогли, весла й усе інше у коморі, — пояснив боцман. — А тепер дивіться сюди! Тут треба обережно, — він показав на трюм. — Донизу летіти довго, а внизу — твердо! Глибина трюму аж чотири метри. А там пайоли з дощок. На них бочки з рибою ставлять. Це, звісно, як ви ту рибу спіймаєте, а поки що стоятимуть порожні. Побачили? Пішли далі. Перед вами грот-щогла най-найвища. На ній усього два вітрила. Зате великі. Нижній то трисель, а верхній — грот-марсель. Над ними корзина для вахтового. Вище вже тільки громовідводи та небо. За грот-щоглою обробна палуба. Це територія жіноча. Звісно, якщо риби багато, туди стають всі хто вільний. Ми ж не гуляти в море йдемо.

Бачите гнізда у палубі? То для обробних столів. Вони розібрані, біля кормової надбудови лежать. Тут таки теж трюмний люк. Трюмів у нас два. Тільки вантажних.

Тепер надбудова. Вам там робити нічого. Там кермова рубка, капітанський місток. Зараз, ясно, йдіть самі подивіться. Я тут покурю. Як будуть питання, позвете. Тоді вже піднімусь.

Друзі швидко рвонули нагору вузьким трапом, що ішов уздовж борту.

— Ще одне! — крикнув навздогін Брон. — Кормова щогла зветься «бізань». І вітрило на ній — теж «бізань». А більше там нічого й нема!

Друзі з цікавістю роздивлялися верхню палубу. Посередині розташовувалася штурвальна рубка. Вся засклена, зараз вона горіла на вранішньому сонці сяйвом коштовного каміння. Двері були відчинені й Маарі першою зайшла в середину. Погладила штурвал, уважно роздивилася компас і якісь невідомі їй прилади, закріплені у стінах та на полицях.

Увагу хлопців привернула гармата, що могла пересуватися від борту до борту по рейках. Вони не могли зрозуміти, навіщо вона потрібна, а запитати про це Брона їм, чомусь, було незручно.

— Ну як, надивилися? — гукнув їм знизу боцман. — Пішли далі! Друзі зійшли вниз і їхній гід попрямував до дверей надбудови.

— Це прохід до трюму, тільки не вантажного. Внизу кубрики для команди.

Довго ще Брон показував їм господарство корабля. Нарешті піднялися на палубу. Біля трапу стояв Драгай і приймав у вахтового рапорт. Дослухавши, він повернувся і ступив назустріч друзям.

— Прийшли? От і добре! З прибуттям на борт! Брон не залякав вас своїми розповідями? Він любить поговорити!

Капітан потис кожному руку і запитав Брона:

— Місця їм ще не визначив?

— Навіщо? Буде посадка, все й владнаємо!

— Хай так! А у вас, молодята, питання до мене є?

— А як рибу ловити? — спитав Равеш, і одразу почервонів.

— Це просто! Сідаєте по троє в човен. З кожним новачком має бути досвідчений рибалка. А вже тонкощі вам боцман на заняттях розповість! Ще одне. За одяг не турбуйтесь. На борту отримаєте все, що треба. А так, коли щось треба — приходьте. Ми з вами поряд живемо, в одному готелі. А тепер, пробачте, скоро тут буде дуже мокро. Отже — на все добре!

— Пробачте, а чи не могли б ми у