Читати книгу - "Найкраща країна у світі, або Факти про Фінляндію"

про Середні віки? Як, до речі, і про інші століття. Та майже нічого! Навіть не знаю, чому я так сказав. І заразом можна запитати, що я мав на увазі, кажучи, що «ми» втратили контроль? Хто такі ці «ми»? Це дуже неконкретно, сказали б в університетських колах. Не можна вживати слова як заманеться. Якщо сказав «ми», то треба дати цьому «ми» визначення, окреслити межі значення, це я засвоїв в університеті. Давши точну дефініцію кожному слову, яким ми користуємося, ми будемо знати, що говоримо про одне й те саме, а якщо не дати дефініції, то може статися так, що ми думатимемо, що маємо на увазі одне й те саме, а насправді це буде не так, і за цим потягнуться неприємні наслідки — виникнуть непорозуміння аж до смертовбивства. Ось чому необхідні точні дефініції. Кожному слову треба дати точну дефініцію. А це справа клопітка і вкрай нуднюща. В студентські роки я, пригадую, до пізньої ночі корпів над дефініціями. Інші бігали в кіношку, сиділи в пивній, а один з хлопців з нашого потоку навіть знайшов час на те, щоб створити серію малюнків, яку він назвав «Фрекен Фіттесафт». А я прів над дефініціями. І от, незважаючи на це, виявляється, здатен кидатися незрозуміло якими «ми», які можна тлумачити в будь-якому значенні. Недобре виходить, і взагалі нехороші речі відбуваються часто-густо, і скільки б ти не питав себе: чому так відбувається, єдине, що можна з упевненістю сказати, — це те, що все тече, всі дефініції попливли, і все тече, як вода. Зрештою вода перемагає.

До речі, про воду; про воду я, мабуть, не буду згадувати в брошурі, бо вода, як відомо, означає зміни, вода — це коли все тече, а я ненавиджу зміни. Мені хочеться вірити, що в цьому я не самотній, що багато норвежців відчувають те ж саме, всі ми тут — норвежці, і ми не любимо новизни, особливо тієї, що приходить до нас з інших країн, ну хіба що за винятком США, тому найкраще — написати брошуру так, аби склалося враження, що у Фінляндії ніякої води немає взагалі. Немає води, і крапка! Я занотовую ці думки і довго роздивляюся те, що лежить переді мною на письмовому столі; я і сам бачу, що вони не надто вдалі, і розумію, що виходить не зовсім переконливо. А що, коли подзвонити у Фінське посольство і запитати, як вони дивляться на те, щоб викинути все, що стосується води? Заманливо, вирішив я, але неможливо. Адже їм це напевно не сподобається, фіни мене не зрозуміють, у них голова влаштована інакше, зовсім не так, як у нас, норвежців, їхнє мислення розвивалося в іншому напрямку, фіни обожнюють воду, в їхніх головах міцно сидить любов до води, а що засіло в цих фінських голівоньках, — того вже звідти ніякими силами не виб’єш, а якщо так, вони, чого доброго, засумніваються, чи та я людина, якій слід довірити цю роботу; краще вже зупинитися, доки на них не насунули сумніви, нічого не вдієш, доведеться мені написати і про воду. У тій чи іншій формі. Схоже, від цього нікуди не дінешся. От якби я писав брошуру про Бельгію або про Словаччину, я, напевно, якось виплутався б і обійшов стороною все, що стосується води, я б уже стороною обігнув водяне перехрестя по кривій, як Пер Гюнт; бодай його, цього Пера Ґюнта. Ну хіба що Дунай довелося б згадати в зв’язку зі Словаччиною, адже він, себто Дунай, могутня річка, що протікає через — дайте-но згадати — через дев’ять, здається, країн і чотири столиці, про Дунай вчать у школі, Дунай — це, так би мовити, всім річкам річка. У нашій частині світу тільки Волга більша за Дунай, тому його обов’язково треба згадати в брошурі, у Дунаю є своя аура — аура історії, я сам бачив його в Братиславі, я там побував, хоча й не за власним бажанням, ми тоді подорожували вдвох з тією, з якою я в той час був разом; вдома їй було нудно, вона хотіла весь час подорожувати, така була допитлива, що їй більше подобалося знайомитися з іншими народами і країнами, аніж сидіти вдома і пізнавати саму себе; тоді-то ми і на Дунай подивилися, там страшенно швидка течія, ніхто не згадує, що вона така швидка, хоча, коли дивишся, здається, що він тече тихо-тихо; в цілому це, може, й так, але в Братиславі він біжить швидко-швидко, до того швидко, що, обтікаючи баржі, що стоять на причалі, вода навіть вирує бурунчиками; окрім того, Дунай, що слід відзначити в першу чергу, — річка широка і велична. Якщо говорити про Центральну Європу, то насамперед потрібно згадати Дунай. Так само, напевно, говорячи про Фінляндію, в якийсь момент не можна не згадати воду. Я це ясно бачу, хоча сподівався, що якось цього уникну. Проте якщо я зателефоную в посольство і запитаю там у них: нічого, мовляв, якщо я в брошурі опущу згадки про воду? — вони мене просто не зрозуміють. Вони ж фіни і згадують про воду кілька разів на день. Вони не схожі на нас, норвежців; ми, на відміну від них, вважаємо, що вода надто некерована, вода для нас — справа темна, ми любимо ховати воду в труби чи зводити на її шляху дамби. А Фінляндія — це вода. Фінляндія — країна тисячі озер. Зазвичай вважається, що тисяча — це дуже багато, але для Фінляндії тисяча — мізерне число. У Фінляндії налічується 187 888 озер, пишу я в брошурі. А фінів 5 132 000 чоловік. Таким чином, на одне озеро припадає 27,3 фіна. Тому озера там — справжній ширвжиток. Фіни можуть бовтатися у воді хоч щодня — на здоров’я, ніхто не заважає, вони й бовтаються. Фіни люблять відпочивати біля води, посидіти біля вогнища, за розмовами і випивкою. І найбільша радість для них, якщо до них на вогник випадково забредуть норвежці, цю фразу я додаю, так би мовити, вже за власного щедрістю, треба ж хоч чимось врівноважити цю водну стихію, бажано чимось приємним, тут і з’явилися у мене фіни, які раді норвежцю, який випадково забрів до них, щоб читач не надто вчитувався в першу частину фрази, де аж занадто багато води, а інакше він затримається і скаже собі: «Еге! Щось тут вже дуже тхне неконтрольованою течією й змінами!» Тому нехай краще читач зверне увагу на другу частину, де йдеться про привітний та