Читати книгу - "Скандал сторіччя. Тексти для газет і журналів (1950–1984)"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
б) що його зовнішні характеристики дають змогу припускати, що смерть настала внаслідок утоплення, яке трапилось приблизно за шістнадцять годин до того, як знайшли труп.
с) що стан одягу і зовнішній вигляд тіла є підставою, яка виключає ймовірність довгого перебування у воді.
«Це вона!»
Об 11:30 сержант Кардуччі відправив телеграму генеральному прокуророві республіки, повідомляючи про знахідку. Але о сьомій вечора, з огляду на те, що не отримав жодної відповіді, вирішив зробити телефонний дзвінок. Через півгодини було віддано наказ підняти труп і перевезти його у римський анатомічний амфітеатр. Туди він прибув опівночі.
Наступного дня, в неділю, о десятій ранку Родольфо Монтезі та Анджело Джуліані приїхали в амфітеатр побачити труп. Упізнання негайно виявило: то було тіло Вільми Монтезі.
Читач мусить пам’ятати
а) що консьєржка бачила, як Вільма вийшла о 17:30, як вона сказала Родольфо Монтезі, а той заявив поліції.
б) що вночі 9 квітня ніхто в домі родини Монтезі не говорив про можливу поїздку дівчини в Остію.
в) що Ванда Монтезі говорила про загадковий телефонний дзвінок.
У своєму звіті за 12 квітня сержант Кадуччі висловив думку, опираючись на висновки лікаря Ді Джорджіо, що смерть Вільми Монтезі настала внаслідок асфіксії від утоплення і що не було знайдено спричинених насильницькими діями уражень. Також він заявив, на основі того ж звіту, що можна висунути три гіпотези: нещасний випадок, самогубство і вбивство. Також він висловив думку, що труп з району Остії віднесло морем і викинуло на пляж у перші години ночі 10 квітня. Той самий інформатор заявив, що вночі 10 квітня у тому районі здійнявся сильний шторм, після якого море лишалося неспокійним через вітер, який продовжував дути в північно-західному напрямку.
Важливі півгодини
Своєю чергою, 14 квітня управління поліції громадської безпеки на вулиці Саларія представило свій звіт про родину Монтезі. Згідно з цим звітом, родина столяра мала добру репутацію. Вільму знали як серйозну і стриману дівчину, в якої не було друзів, з вересня 1952 року вона була офіційно заручена з агентом Джуліані, якого за кілька місяців перед смертю його нареченої перевели з Марино до Потенци.
Згідно з цим звітом, поводження Вільми з її родиною завжди було чудовим. Вона часто писала своєму нареченому, і останній з цих листів, датований 8 квітня, переписаний нею до зошита, який було вилучено поліцією, свідчив про спокійне і стримане почуття.
Відповідно до цього звіту, консьєржка дому погоджувалася з тим, що сказав Родольфо Монтезі щодо виходу дівчини з дому, за винятком одного пункту: консьєржка запевняла, що бачила, як Вільма вийшла о п’ятій. Родольфо Монтезі запевняв, що то було о п’ятій тридцять.
Ця різниця у півгодини була важливою, бо в Італії поїзди — транспорт пунктуальний. І пані Пассареллі, серйозна і відповідальна службовка міністерства оборони, запевняла, що бачила Вільму Монтезі по обіді 9 квітня в поїзді до Остії. А 9 квітня поїзд до Остії виїхав рівно о пів на шосту.
Ключі від дому
Пані Пассареллі, побачивши в газетах новину про смерть і фотографії Вільми Монтезі, в понеділок 13 квітня рано-вранці прийшла у дім родини розповісти, що вона бачила в четвер. Вона сказала, що Вільма їхала із нею до Остії, у тому самому купе поїзда, і що дівчину ніхто не супроводжував. Ніхто до неї не підходив і не розмовляв із нею під час поїздки. За словами пані Пассареллі, Вільма не кваплячись вийшла на пляжі Остії, щойно поїзд зупинився.
Поліція разом з родиною з’ясувала, якими були інші предмети одягу, що їх мала на собі Вільма, коли вийшла з дому, окрім тих, що були знайдені на трупі. На ній були панчохи і черевички з оленячої шкіри на високих підборах. А ще коротка вовняна спідниця, з такої самої тканини, що й жакет, що був на трупі, та еластичні підв’язки. Родина підтвердила, що, виходячи з дому, вона не тільки залишила всі золоті речі, подаровані їй нареченим, але і його фотографію. Також підтвердила те, що сказала консьєржка: Вільма мала з собою чорну шкіряну сумку кубічної форми з ручкою із позолоченого металу. Всередині торбинки містилися білий гребінець, маленьке дзеркальце і біла хустинка. А також ключі від дому.
Ніхто нічого не знає
Цей перший звіт поліції показав, що не можна вимислити жодної причини для самогубства. З іншого боку, в листі, який вона написала своєму нареченому напередодні, не було жодної вказівки на те, що вона задумувала прийняти подібне рішення. Також було встановлено, що жоден член родини, ні з боку матері, ні з боку батька, не страждав на психічні розлади. Вільма пишалася дуже добрим здоров’ям. Але був факт, що міг бути надзвичайно важливим у розслідуванні: 9 квітня Вільма перебувала у безпосередній постменструальній фазі.
Попри численні розслідування не змогли встановити, що родина Вільми знала щось про її ймовірну подорож в Остію. Батько наполегливо шукав її на набережній Тибру, думаючи, що вона кинулася в річку, але не міг це пояснити нічим іншим, окрім як передчуттям. Було чітко встановлено, що родина не знала, що дівчина мала в Остії знайомого. Навіть стверджувалося, що вони не знають дороги і сполучення автобусів чи трамваїв, у які треба сідати, аби потрапити на вокзал Сан-Пабло, звідки відправляються поїзди на Остію.
Загадка для експертів
По обіді 14 квітня в Інституті судової медицини професори Фраке і Карелла з того самого інституту робили розтин Вільми Монтезі. Поліція вручила експертам анкету з метою встановити точні дату і причини смерті. Зокрема на них покладалася місія визначити, чи смерть справді настала внаслідок утоплення чи дівчина вже була мертва, коли її кинули у воду. Також треба було встановити природу анатомічних відхилень, виявлених у тілі, і ймовірну наявність у внутрішніх органах отруйних чи снодійних речовин.
Також експертів просили визначити (в тому випадку, якщо смерть справді настала внаслідок утоплення), на якій віддалі від пляжу Вільма впала у воду. Водночас їх просили встановити, чи смерть могла бути наслідком специфічних фізіологічних особливостей чи стану травлення їжі. Ця перевірка була важливою, бо тут
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Скандал сторіччя. Тексти для газет і журналів (1950–1984)», після закриття браузера.