Читати книгу - "Все буде добре"

Антона знали й поважали. Та доросле життя принесло нові пріоритети. Марічка змінилася. А він – ні. Не захотів. Не зміг. Його провина. Так, це він винен. Зрештою, вона – дівчина, у неї є певні потреби, які Антон не може задовольнити. Вона хоче побачити світ, відчути смак дорогих страв, вдихати запах найкрасивіших квітів і носити дорогий одяг. Вона хоче того, що ніколи не зможе отримати тут, у цьому Богом забутому місці. Тому вибач, але…

Вона розвернулась і пішла, залишивши його з опущеними руками, розгубленим поглядом і черговим букетом гвоздик, що самотньо лежав біля його ніг. Не було жодного докору совісті. Вона заслуговувала на краще життя, чи не так?

Коли Марк привів її в його, ні – уже їхню квартиру, у Марічки перехопило подих. Це було, наче маленький музей, щось неймовірне, і прекрасне, і… З того часу дівчина змінила багато місць та інтер’єрів, але саме квартира Марка чітко врізалась у пам’ять. Високі стелі, широкі вікна, ліпнина на стіні, метрова гіпсова скульптура жінки з амфорою, велике м’яке ліжко і власний балкончик із видом на парк. Це зараз інтер’єр здався б дешевим, без смаку, з претензійністю на пафос, з основною метою – справити враження багатого й впливового. Але тоді це спрацювало – о, ще й як спрацювало!

Минуло більше року, доки Марія навчилася розбиратись у таких речах, доки змогла перевести подих, але тоді вони жили, як останній день.

Зрештою, це і був останній день. Імперія падала, зриваючи завісу, а такі, як Марк, витанцьовували в останньому акті. Марія бачила, як гроші вирішували будь-яку ситуацію, а влада брала й брала все, що забажала. «Це звичайне виживання», – казав Марк. Ми можемо – значить, мусимо це робити. Інакше який сенс? «Є набагато важливіші речі, ніж бути правильними», – переконував він і знову втинав якусь дурницю.

Дівчина лише кивала. Краса, помножена на стильний одяг, і її внутрішнє вміння орієнтуватись у ситуації робили свою справу: Марію швидко зауважували в оточенні собі подібних, вона завжди була в центрі уваги, саме її пригощали дорогими коктейлями, саме її запрошували на вечірки. Що вона відчувала? Задоволення! Уперше в житті вона опинилась у тому місці й у тій ролі, у якій почувалася комфортно. Тому: іди до біса, Антоне, село, колишнє життя. Теперішня Марія нагадувала Марічку лише візуально, зрештою, між цими двома завжди існувала величезна прірва.

Коли ти в центрі уваги натовпу, що вибрав тебе, в один момент розумієш, що натовп більше не має влади на тобою. Це ти господар тут, ти – лідер. А лідер може й мусить бути аморальним. Тому, коли одного разу на вечірці біля неї присів Левчик, син директора столичного заводу, вона вже знала, що потрібно робити.

«Є набагато важливіші речі, ніж бути правильними», – кинула вона Маркіяну наостанок і переїхала до Левка. Зрештою, у неї є мрії та потреби, які необхідно задовольняти. Зрештою, усі вони так приємно прогинаються під її бажання, що просто неможливо зупинись. Зрештою, вона заслужила на краще майбутнє, і якщо життя не планує їй цього давати, що ж, Марія візьме все сама.

Вони пробули разом майже два роки. Директорський синок затримався в її житті довше від усіх інших – далі термін придатності оточуючих різко скорочувався. Хіба її провина, що за неї боролись, а вона вручала себе переможцям, як приз?

Годинник цокав, і ось Марія, тридцятирічна доглянута дівчина (бо жінкою вона не дозволяла себе називати нікому – це клеймо!), упевнено крокує вулицями свого міста, і всі оглядаються їй услід. Так, вона – ефектна. Так, вона – єдина. Так, вона – найкраща. І вона не соромиться цього, хай усі знають: і «пацани» в дорогих іномарках, і старі бабки на базарах, і…

– Марічко, ти? – озвалось минуле у вигляді незнайомої жіночки, і Марія сахнулася.

– Христя?

– Так-так, це я! – усмішка підстаркуватої продавчині картоплі стала ширшою.

Але чому підстаркуватої? Христя ж ровесниця, вчилася в паралельному класі, після школи вийшла заміж за Степана, найкращого друга Антона. Видна була красуня, хоч і пліткарка, але щоб продавати картоплю на базарі й уже мати вигляд пенсіонерки?

Марія кивала головою, розгублено усміхалась та навіть щось відповідала, але вся її увага була сконцентрована на Христининому обличчі. Красивому, але вже вицвілому, замурзаному. Очі ще яскраво горіли карпатською зеленню, але ці зморшки під ними, ці обвислі щоки, ці обсмалено-коричневі груди…

Удома дівчина годину просиділа у ванні, відмиваючи себе всіма можливими шампунями та скрабами так фанатично, наче старість була хворобою, заразою, яку міг підхопити кожен.

Вірне дзеркальце заспокоювало: ти молода й прекрасна, повна сил, немає причин хвилюватися. Кола під очима – від утоми, зморшки – від надміру думок, опущені кутики губ – від поганого самопочуття. Ти приваблива й спокуслива, ти – вічна. Однак від того часу годинник почав цокати голосніше.

Якщо ти часто змінюєш компанії, якщо тебе цікавить щось простіше за індивідуальність, настає момент, коли ти перестаєш розрізняти обличчя, коли світ ділиться навпіл за гендерною ознакою, і ти – це ти, а вони – це Він. Марія вже не пам’ятала, який конкретно Він змусив її життя похитнутися, вибив опору з-під ніг. Це була якась буденна сварка: Він кричав, вона кричала у відповідь і жбурляла тарілки, і врешті Він викрикнув: «Думаєш, я буду терпіти твої вибрики? Є кралі, які розставляють ноги краще за тебе. Не така ти вже й цяця, щоб із тобою панькатись. Тому забирайся звідси, провінціалка!»

Те, що вчора було б легким ляпасом, виявилось ударом під дих. Марія отямилась уже на вулиці. Ноги несли кудись уперед, очі вихоплювали з натовпу молодих дівчат, які не могли відрізнити несмак від витонченості, а поруч із ними – привабливих чоловіків, що більше не обертались услід королеві!

Руки тремтіли й притискали до себе сумку. Мозок із готовністю транслював страшні картини: постаріла Христя, згорблена мама,