BooksUkraine.com » Сучасна проза » Пам’ять крові 📚 - Українською

Читати книгу - "Пам’ять крові"

194
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Пам’ять крові" автора Юрко Вовк. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 16 17 18 ... 51
Перейти на сторінку:

Віктор здивовано глянув на сусіда. Після довгої мовчанки, ніби на щось наважившись, він врешті мовив:

– Не хотів тобі говорити, Левоне… Ще весною Василь сказав мені, що ми з тобою є у списках неблагонадійних, і нас мають виселити до Сибіру. Пообіцяв, що поможе, але треба записатись у колгосп. Ну, я й записався, і тобі порадив. А тепер не знаю, чи то справді так було, чи він просто в колгосп мене так агітірував. Бо списків тих я ж не бачив. А йому, директору совєцької школи, мати тестя «куркуля» було б не з руки…

Віктор сумно всміхнувся.

– Все як є розказав тобі, Левоне. А ти вже сам думай, іти тобі до Василя за поміччю чи нє.

Левон узяв Вікторову руку і міцно її потиснув.

– Дякую, що заступився за мене. За мою сім’ю. Може, й від Сибіру ти нас урятував, Вікторе.

Він відвів погляд і, ніби переконуючи сам себе, мовив:

– А до Василя таки піду. Наші хлопці тепер у його школу ходять, то ніби й привід є. Сьогодні й піду…

У листопаді Адама Красніцького, як і ще з десяток парубків його віку зі Стежинич і навколишніх хуторів, забрали в армію.


Кохання до Анни окрилювало Ларка, але поряд з тим і завдавало йому душевного болю. Навіть у найпохмуріший день він відчував серцем його тепло, і від цього було світло й радісно на душі. Та відсутність коханої поряд, страх за те, що вона наражається на небезпеку, часто доводили Ларка до розпачу. Він поривався поїхати у Федорівку, але не знав, як пояснити батькам таке своє бажання.

Відтоді, як Анна з батьками приїжджала до них на празник, минув уже майже рік, а Ларко так ні разу її й не бачив. Тож коли старша сестра Надійка сказала йому, що Туруки будуть у неї на весіллі, Ларко на радощах розцілував її в обидві щоки.

– Ой, братику, – засміялась Надійка, яка в ці останні передвесільні дні аж сяяла від щастя, – щось мені підказує, що не тільки свого татуська ти такий радий зустріти. Бачила я, як на празникові ти дивився на його Анну…

Вона обійняла трохи присоромленого брата і заглянула йому у вічі.

– Вона дуже славна, та Ганнуся. І ти славний. Я хочу, щоб вона полюбила тебе так само сильно, як я свого Василька…

Від самого початку, як Туруки прибули на Надійчине весілля, Ларко не відходив від Анни. За рік вона з підлітка перетворилась на зрілу дівчину, на яку захоплено дивилися всі тутешні парубки. Ларко ревниво ловив ці погляди, особливо Левонкові. На щастя, той не міг завадити їхньому спілкуванню, оскільки був одним із музик, які на весіллі грали мелодію за мелодією.

Коли Ларко нарешті залишився з Анною наодинці і зміг зазирнути їй у вічі, то поряд з любов’ю побачив у них приховану печаль.

– Щось сталось, Ганнусю? – тривожно запитав він, вдивлятись в очі коханої. – Кажи, я ж бачу…

– Зі мною нічого, – тихо відповіла Анна, беручи Ларка за руки. – Але стільки горя навколо. Вірні люди розповіли, що Тараса вбили. Разом з іншими нашими патріотами його посеред ночі розстріляли просто у дворі володимирської тюрми. Дехто з наших помер там від катувань, решту вислали в табори до Сибіру.

Вона пильно подивилась на Ларка і міцно стисла його долоні.

– Так довго не буде. Наше підпілля згуртовується і чекає…

– Чого чекає? – тихо запитав Ларко. – Повстання?

– Скоро буде війна, – якось відсторонено мовила Анна. – І ми повинні бути готові до боротьби з нашими ворогами.


Протягом останнього півроку Ларкового навчання у Стежиничівській семирічці Василь Мутько наполегливо радив йому після закінчення школи йти вчитись на механіка в сільськогосподарський технікум, який нещодавно відкрили у Володимирі. Пояснював він це тим, що в сусідньому селі почала працювати механічно-тракторна станція, яка мала забезпечувати технікою всі навколишні колгоспи, тож для дипломованого механіка робота там завжди знайдеться. Ларкові ті залізяки ніколи не були до душі. Він любив читати, мріяв стати вчителем, як і його шваґро. Та коли Василя підтримав батько, таки здався. До того ж навчання у Володимирі давало йому змогу частіше бачитися з Анною.

За кілька тижнів після останнього шкільного екзамену, навівши лад у господарстві, Ларко з батьком поїхав до Володимира. Мали дещо купити, а Ларко ще й хотів побувати в технікумі, іспити в який треба було складати вже у серпні. Він був радий нарешті вирватися з хутора. Та найбільшою радістю для Ларка стало те, що батько вирішив їхати на два дні і ночувати у Федорівці в Туруків.

Там, у Федорівці, їх і застала війна, яка, мов смерч, налетіла від недалекого звідти Устилуга і враз примусила забути про все,

1 ... 16 17 18 ... 51
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пам’ять крові», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пам’ять крові"