Читати книгу - "Чари країни Оз"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Звірі Лісу Гугу! — почав Коструббо-Ном, — мій товариш і я — ваші друзі. Ми чарівники і з нашої домівки на небі можемо дивитися вниз на країну Оз і бачити все, що тут відбувається. Чуємо ми також те, що говорять люди внизу.
Отак ми почули, як Озма, що править країною Оз, сказала своїм людям: «Звірі в Лісі Гугу ледачі, й ми не маємо з них ніякої користі. Ходімо до їхнього лісу й зробімо їх усіх своїми бранцями. Ми позв’язуємо їх мотузками й битимемо палицями, поки вони почнуть працювати на нас і стануть нашими покірними рабами. І коли люди почули, що Озма з Озу сказала це, вони зраділи, зняли гучний крик і загукали: «Так і зробимо! Ми обернемо звірів Лісу Гугу на своїх рабів!»
Лихий старий Ном не зміг говорити далі, бо над зборами знявся такий гучний рев, що голос його потонув у тому реві.
Помалу рев затих, наче далекий грім, і Коструббо-Ном повів далі свою мову:
— Почувши, що озминські люди кують змову проти вашої волі, ми почали стежити, що ж вони робитимуть, і побачили, що всі вони сукають мотузки, довгі й короткі, щоб пов’язати наших друзів-звірів. Ви розізлились, але розізлились і ми, бо коли озминські люди стали ворогами звірів, вони стали й нашими ворогами. Адже ми також звірі, хоч і живемо на небі. І ми з товаришем сказали: «Врятуємо наших друзів і помстимося озминським людям», — а тоді прилетіли сюди розказати вам про небезпеку і про те, як ми хочемо врятувати вас.
— Ми самі можемо врятувати себе! — вигукнув один старий Слон. — Ми можемо битись!
— Озминські люди — чаклуни, а проти чарів не можна битись, якщо ви самі не володієте чарами, — відповів Ном.
— Розкажіть, що ви надумали! — крикнув величезний Тигр, і решта звірів підхопили: — Розкажіть, що ви надумали!
— Дуже просту річ, — відказав Коструббо. — Своїми чарами обернути всіх вас, звірів, на людей — таких, як люди в Озі, — а озминських людей обернути на звірів. Тоді ви зможете жити в гарних оселях країни Оз, їсти смачну їжу озминських людей, носити їхнє гарне вбрання, співати, танцювати й бути щасливими. А озминські люди, ставши звірами, муситимуть жити тут, у лісі, полювати на їжу, битись за неї, часто голодувати, як ви тепер, а для ночівлі мати тільки постіль із сухого листя або нору в землі. Ставши людьми, ви, звірі, матимете всі вигоди, яких забажаєте, а озминські люди, ставши звірами, стануть дуже нещасні.
Отакий наш задум, і, коли ви згодні з ним, ми всі негайно вирушимо походом на країну Оз і швидко підкоримо ворогів.
Коли чужинець скінчив свою мову, зависла глибока тиша, бо звірі замислилися над тим, що він сказав. Нарешті один Морж спитав:
— А ти справді можеш обертати звірів на людей, а людей на звірів?
— Він може! Він може! — загукав Jly-Одноріг, схвильовано підстрибнувши на місці. — Він учора ввечері обернув мене на людину й може обернути нас усіх.
Тоді виступив наперед Король Гугу.
— Ви чули, що сказав чужинець, — промовив він, — і тепер повинні відповісти йому. Вирішувати маєте ви.
Погоджуємося ми з цим задумом чи ні?
— Так! — загукали декотрі із звірів.
— Ні! — загукали інші.
А декотрі мовчали.
Гугу обвів поглядом усі збори.
— Подумайте краще, не кваптеся, — запропонував він. — Від вашої відповіді дуже багато залежить. Досі ми не мали ніяких чвар із озминським людом, але ми горді й вільні і ніколи не будемо рабами. Подумайте гарненько, і, коли будете готові відповісти, я вас почую.
КІКІ ВДАЄТЬСЯ ДО СВОЇХ ЧАРІВ
потім знявся гучний гамір: звірі заговорили одне до одного. Мавпи заджеркотіли, ведмеді забурчали, голоси левів і ягуарів гриміли, вовки гавкали, а слони мусили гучно сурмити, щоб їхню мову почули. Такого ґвалту в лісі доти ще не чували; кожен звір сперечався зі своїм сусідом, і здавалося, що цей гамір ніколи не затихне.
Коструббо-Ном замахав руками й залопотів крильми, спонукаючи їх слухати його ще, але звірі наче й не бачили.
Одні хотіли битися з озминськими людьми, другі — щоб їх обернули на людей, треті не хотіли нічого.
Ревіння й розгардіяш набирали сили, та враз серед звірів запала тиша, суперечки вщухли, і всі в подиві втупились у незвичайне видовище.
В коло вступив величезний Лев — більший і могутніший за всіх присутніх тут Левів, — а на ньому верхи їхала дівчинка, що безстрашно усміхалася до безлічі звірів. А вслід за Левом і дівчинкою виступав ще один звір — величезний Тигр, що віз на спині кумедного чоловіка з чорним саквояжем у руках. Дивні звірі йшли повз ряди зчудованих звірів, аж поки дійшли до кам’яного трону Гугу й там зупинилися перед ним.
Потім дівчинка й кумедний чоловічок злізли на землю, а велетень Лев спитав гучним голосом:
— Хто Король цього лісу?
— Я! — відповів Гугу, рішуче дивлячись на Лева. — Я Гугу-Леопард, Король цього лісу.
— Тоді я з великою пошаною вітаю вашу величність, — сказав Лев. — Може, ти чув про мене, Гугу. Мене звуть ЛевБоягуз, і я цар усіх звірів у всьому світі.
Очі Гугу гнівно блиснули.
— Так, — сказав він, — я чув про тебе. Ти колись давно присвоїв титул Царя Звірів, але жоден звір-боягуз не може бути Царем наді мною.
— Та він насправді не боягуз, ваша величносте, — докинула дівчинка. — Його тільки прозивають так.
Гугу перевів погляд на неї. І всі звірі теж утупили в неї очі.
— Хто ти така? — спитав Король.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чари країни Оз», після закриття браузера.