Читати книгу - "Щаслива зірка полковника Кладо, Ростислав Феодосійович Самбук"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Видно було, що цей невеличкий монолог Коломб виголосив з приємністю. І Дюбюель зрозумів його: досі у них не було рівності. Адже Дюбюель привіз інструкції, вказівки, гроші, це ставило його якось вище, і Коломб при першій же нагоді з задоволенням дав йому щигля по носі. Та це не роздратувало Дюбюеля, навпаки, його повага до цієї сухуватої людини в поношеному піджаку й старомодній, але чисто випраній сорочці зросла: Коломбові ніщо людське не чуже, і в цій завжди врівноваженій людині вирують пристрасті.
— Ми вип'ємо з вами після війни, мосьє Коломб, — обернув усе на жарт, — а тепер скажіть мені, коли і як зможу одержати паспорт?
— Цей мій співвітчизник лікувався тут од туберкульозу й помер два тижні тому. Про це знають лише в селі, де він жив. Родичів у Німеччині в нього не було, й нікому не повідомляли. Мешкав він з двоюрідним братом. Для того три тисячі франків — казкова сума, він із задоволенням віддасть не тільки братів, а й свій паспорт. Єдина складність: вам доведеться їхати до Німеччини через Швейцарію.
Це дійсно ускладнювало справу, та, мабуть, у Дюбюеля не було іншого виходу. Він швидко прикинув: доведеться нелегально повертатися з Франції у Швейцарію, бо вдруге візу йому навряд чи дадуть. Звичайно, елемент ризику тут є, однак не такий уже й значний. Кан зв'яже його з макі, а для тих перекинути людину через швейцарський кордон не становить особливих труднощів.
— Ну, от ми й знайшли застосування для зайвих трьох тисяч франків, — засміявся з полегшенням. — Але ви не відповіли, коли я матиму паспорт?
— Завтра.
— А може, ви взагалі фокусник? — округлив очі Дюбюель. — І може, у вас є людина, яка зуміє переклеїти фото?
Це було сказано напівжартома, напівсерйозно, і Коломб відповів тим самим:
— Єдине, до кого можу звернутися, — бюро ХА! Якщо це вас влаштовує.
— Усі контррозвідки світу чомусь викликають у мене огиду.
— В принципі у мене також. Тому ми більше не зустрічатимемось. Паспорт лежатиме у портфелі в камері схову на вокзалі, квитанцію знайдете в листі на ваше ім'я завтра на поштамті після другої години дня.
Стрілка спідометра тремтіла біля позначки 90 кілометрів, і машина немов притискалася до широкої асфальтованої стрічки.
Бригадефюрер СС Вальтер Шелленберг ліниво потягнувся на задньому сидінні. Незабаром Клейн-Лауфенбург, паскудне містечко на швейцарському кордоні, вік би його не бачити. Він і не потрапив би ніколи в житті до Клейн-Лауфенбурга, якби не останнє повідомлення зі Штутгарта: в Женеві знов заговорила російська рація. Першого ж дня вона провела чотири сеанси зв'язку, і радист висів у ефірі мало не три години.
Згадавши зміст попередніх радіограм, Шелленберг жахнувся. Які дані одержала тепер Москва? Здається, цей швейцарський радист має прямий зв'язок із штаб-квартирою генерал-фельдмаршала Кейтеля в Цоссені й іноді знає більше, ніж Канаріс і він, Шелленберг, разом узяті!
Бригадефюрер дивився на пейзажі, що миготіли за вікнами автомобіля, — бачив і не бачив їх. Зараз він зустрінеться з бригадним полковником Роже Массоном, цим хитрим швейцарським лисом, якого він із задоволенням запроторив би до концтабору. Єдина надія, що чаша сія не промине полковника, і колись бригадефюрер спеціально відвідає концтабір, щоб побачити Массона в смугастому одязі, подивитися, як гнеться пихатий колись швейцарець перед німецьким генералом.
Бригадефюрер потер чоло. Він не мав чіткого плану розмови з Массоном, сподівався на провидіння і власну інтуїцію. Головне — знешкодити російського радиста.
Як на думку Шелленберга, ця ідіотська Швейцарія — чиряк на тілі оновленої Європи, чиряк, який треба негайно розтяти, і після Сталінграда…
Шелленберг невдоволено поморщився. Оце «після Сталінграда» і непокоїло його. Зараз усі сили рейху кинуто туди, і він змушений щось вигадувати, щоб зустрітися з якимось пішаком.
Ще півроку тому, дізнавшись про російську рацію в Женеві, вони б не панькалися з швейцарськими нейтралами, навпаки, це б стало приводом до блискавичного захоплення конфедерації. Що-що, а досвід у вермахту є, і чим Швейцарія краща за Данію чи Норвегію?
Ну що ж, усьому своя черга, і після взяття Сталінграда…
Шелленберг роздратовано подумав про генералів, які товчуться на цьому п'ятачку біля Волги. За даними абверу, Радянський Союз знекровлений, не має ані зброї, ані людських резервів. І чого ці фанатики б'ються за Сталінград?
І все ж тривога не полишала його, певно, тому, що ця грандіозна війна на Сході затягнулася й загрожувала неприємностями: росіяни воювали не за правилами, чіплялися за кожне місто й село; скільки вже тривають вуличні бої в Сталінграді?
Бригадефюрер не встиг згадати скільки: їхню машину кинуло праворуч, понесло в кювет. Шелленберг уперся обома руками в спинку переднього сидіння, не встиг навіть закричати й не зміг би, так перехопило подих.
Автомобіль, з'їхавши правим колесом у кювет, зупинився. Бригадефюрер одразу опанував себе. Запитав спокійно:
— Що трапилося, Ерхард?
— Спустила шина, бригадефюрер, і я ледве утримав автомобіль.
Шофер вискочив на узбіччя, схилився над колесом. Ад'ютант відчинив дверцята, і Шелленберг вийшов з машини. Подивився на годинник.
— Скільки вам потрібно часу, Ерхард?
— Десять-дванадцять хвилин, бригадефюрер.
— Але ми запізнюємось. — Шелленберг завагався на секунду, потім наказав ад'ютантові: — Ви поїдете вперед. Зустріньте Массона і привезіть його сюди… — Вказав на будинки, що приліпилися за кілометр на березі Рейна. — Здається, це Вальдшут?
— Так, бригадефюрер.
— Беріть машину охорони.
— Але ж, бригадефюрер…
— Зі мною залишаться два охоронники, і я почекаю. — Не міг же він сказати ад'ютантові, що почувався затишно лише в своєму броньованому автомобілі. Біс його знає, може, десь за поворотом уже чекають… Ні, вбивство Гейдріха навчило його, і він не стане ризикувати. — Рушайте, Ерхард, — повторив, — не гайте часу!
Штурмбанфюрер сів у «мерседес» охорони.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Щаслива зірка полковника Кладо, Ростислав Феодосійович Самбук», після закриття браузера.