Читати книгу - "Двічі в одну річку, Інна Земець"

От що я люблю в зимовій Сигулді, то це тихий відпочинок. Сніг, краса, тепло і ніякого екстріму. Сидимо за столиком, смакуємо ароматний напій.

- Скажи, а куди ти тоді зникла під самий бій курантів?

- Побігла на двір, щоб феєрверк не пропустити. Гарний був – слів нема! – брешу я.

- А мені здалось ти таки його пропустила - не бачив тебе серед натовпу. І до нас не повернулась.

- Негарно трохи вийшло, що пішла не попрощавшись. Та зустріла знайомого, з ним забалакалась.

Ага, аж до ранку. Так набалакалась, що досі не відійду. Тільки на ранок Олі відписалась, що поїхала раніше, бо занедужала. Наче і правду сказала.

- А знайомий близький? – продовжує Артем.

- Ну як тобі сказати. То довго не бачимось, то наговоритись не можемо.

- Це натяк, що ти не вільна?

- Типу того. Та як повернусь додому - подам на розлучення, - зрештою зізнаюсь я, - Вибач що одразу не сказала, якось негарно вийшло.

- Нічого, зрештою, ми просто в одній компанії відпочивали, а не на побачення збирались.

- Так, побачення поки не для мене, беру академічну відпустку, - краще зараз всі крапки на «ї» роставлю.

Коли до кав'ярні заходять Андріс і мама, ми вже допиваємо каву. Прощаємось з Артемом до зустрічі в аеропорту – виявилось, ми з ним одним рейсом за кілька днів додому повертаємось. Батьки замовляють собі чай, я какао.

- Симпатичний хлопець, - починає розвідку мама, - Правда, Андріс?

- Приємний, - стримано відповідає вітчим.

Сиджу, мовчу, маленькими ковтками п'ю какао, вдаю що не розумію мовчазного питання.

 - То що, залицяється до тебе? – робить другу спробу мама.

- Вже ні, повідомила що ще не розлучена і запропонувала дружній переліт додому. У нас білети на один літак, - пояснюю я.

На тому і закінчуємо. Поки. Аж до вечері. В ресторані Андрій йде вітатися зі знайомим за сусідній столик, а мама знову по мою душу:

- Ната, то як з Андрієм?

- Мама, ну як? Ніяк. Після поверення подамо заяву, за місяць будемо вільними людьми. Затягла я з паперами, та час вже все офіційно оформити.

- А він тобі ультиматум щодо роботи поставив?

- Ні, ти сама знаєш, він не тиран. Та його зціплені зуби, то явна ознака -  нічого гарного не вийде. То нащо витрачати час?  - запиваю болючий укол спогадів вином і відвертаюсь до каміну посеред залу.

- Доню, мені так шкода, ви були чудовою парою, - мама тягнеться до моєї руки і стискає.

- Так, мені теж шкода, що ми друг друга розчарували. Я не хочу подружнього життя де один тамує злість, а інший вдає що того не бачить.

Більше до цієї розмови ми не повертаємось, а за три дні – святкуємо мій День народження. Отримую в дарунок «Паркер» і фантастичної краси шкіряний записник ручної роботи.

- Ти тепер ділова дама, маєш відповідні аксесуари використовувати, - каже мама притуляючись до мене.

- Ой, вигадала! Не така вже й поважна. Не міністр і не голова корпорації, - кажу я, а подумки аж підстрибую від радості, - Та подарунок чудовий – я дійсно в захваті.

Андріс міцно обіймає і додає:

- Ми дуже тобою пишаємось!

Цю винагороду я одразу подумки поміщаю в рамочку і вішаю на найпочесніше місце. Так, мені дуже важливі ці слова. Може комусь то забавки, а я нарешті відчуваю себе нормальною людиною. Щаслива і сповнена гордості пакую речі – завтра відлітати. Цілий день отримую поздоровлення зі святом, оце і зараз хтось у тій же справі. Дивлюсь на телефон – Оля.

- Вітаю з Днем народження! Бажаю справжнього кохання, успіхів в роботі та всього того, що сама собі бажаєш!

- Дякую, Оля!

- Вибач що під ніч, щось я зовсім закрутилася, - бідкається вона, - Без тебе на роботі і сумно і складно. Добряче відпочивай і повертайся – я вже сумую.

- Завтра вже відлітаю, один день вдома і повертаюсь. Як там наші пузани?

- Ой ні, сама написала «Хочу на деякий час про все забути», от і забувай, цікавеньке розповім як повернешся.

- Не підвішуй інтригу, - сміюсь я, - То є цікавеньке?

- Найцікавіше досі те, чого ти з вечірки втікла. Я й так вже місяць собі нігті гризу, не можу вигадати, - голос серйознішає, - Ната, все нормально у тебе?

- Не переймайся, все добре, просто тієї ночі раптом настрій кудись зник, от і втікла щоб іншим свято не псувати.

- А брат казав колишнього зустріла.

Базікало той Артем, хай йому грець! Поділилася щиро, а він поніс мов вітер околицями.

- Так, правда. Зустріла Андрія. Трохи зчепились, потім додому відвіз, - зізнаюсь я.

- Дорогою порозумілись?

Допитлива ти Олю аж занадто! Підбурена спогадами не помічаю стукіт у двері і відповідаю:

- І так і ні. Більше ні. Слухай, давай прямо – ніч із ним провела, та на ранок чари розвіялись, як повернусь – ідемо заяву подавати. Ось і вся історія, - тільки зараз помічаю когось біля дверей – Андріс. Капець, місяць уникала теми, а тут все одразу брякнула, - Оля, деталі потім, добре? Час збиратись. Дуже дякую за привітання і до зустрічі на роботі.