Читати книгу - "Пишемо нову історію. Як перестати бути жертвою за 12 занять, Лаура Есківель"

Ця молодь — еквівалент експерименту із сотою мавпою. Вони — нова свідомість. В них живе найкраще з усіх нас. Вони — доказ того, що боротьба була не даремною, що набутий досвід залишається та рано чи пізно стане реальністю. Ця молодь — жива та світла присутність минулого у скоординованій дії. Це вони — фізичний прояв наших найкращих снів. Снів багатьох поколінь людей, багатьох поколінь дерев, гір, галактик, які говорять, співають, розкривають свої обійми, дивляться та визнають себе як частину цілого.

Якщо ми взаємозалежні і складаємо частину цілого, я вважаю, що наша справжня сутність — це щедрість. Кожна клітина нашого тіла харчується хімічними елементами з дарів нашої землі, а наша земля — це найкращий приклад щедрості. Вона не дискримінує жодного насіння, усіх годує однаково, усім дає простір. Вода так само не робить відмінностей між тими, хто її п’є. Так само і вітер. Ніколи не бачила, щоб повітря відмовлялося входити в легені якоїсь людини через її расу чи колір. Ці елементи, які складають наш світ, мають дві незаперечні характеристики: вони щедрі та сповнені любові. Лише любов — ця найвища мета союзу, робить з двох окремих речей одну. Лише енергія любові може зробити так, щоб вода, повітря, земля та вогонь невимушено об’єдналися в одному людському тілі без жодної іншої мети, аніж саме життя. Любов та щедрість — наші справжні гени і це говорить про те, що життя мало свій початок від кохання у формі розуму, ідеї або мети.

Залишки минулих цивілізацій дають нам можливість зрозуміти мету, з якою планувалися та будувалися міста, церемоніальні центри, комунітарне життя. Кожен будинок, кожна ваза, кожне плаття, кожен монумент, кожна статуя говорять до нас про певну манеру думки та дії.

Наприклад, попри те, що в Помпеях та Геркулано через виверження Везувію за мить зникли всі їхні мешканці, пам’ять про цей народ залишається в їхніх руїнах. В кожному будинку збиралася дощова вода. Їжа готувалася та розподілялася колективно, був справжній сенс у пошуку спільного добробуту.

І навпаки, у наших сучасних містах прийняті рішення нагадують спробу колективного самогубства. Свідомість єдності не існує, і крапка. Вода не збирається. Їжа не розподіляється порівну. Відсутність зв’язку між людьми узагальнюється. Більшість населення думає про власні інтереси та інтереси своєї групи. Члени уряду також надають перевагу своїм друзям і знищують своїх ворогів — або опонентів, як їх елегантно називають — не зважаючи на наслідки.

Серцю ніколи не спало б на думку залишити поза органом клітини ішемічного клапану або припинити подавати їм кров за те, що вони відмовлялися змінювати серцевий ритм на вимогу ракової пухлини.

Однак хочу зазначити, що політичні партії та увесь світовий уряд вважають доцільними такі методи впливу. Вони оголошують економічні блокади, вирубують ліси, викидають тони їжі, якими б можна було нагодувати мільйони голодних, і тому подібне. В результаті ми на межі світової кризи через свій надмірний егоїзм. Коли люди не працюють і не думають на користь більшості, то діють, як ракова клітина. Усе, що не об’єднує, роз’єднує, ось так просто.

У нас ще є час віднайти правильний шлях. Для цього обов’язково треба відновити свою волю і обов’язково пам’ятати, що в процесі людського розвитку існували цивілізації, які віднайшли спосіб співіснувати у гармонії та повазі із навколишнім середовищем, тому й були частиною цілого, універсальної та космічної свідомості.

Людські групи, відірвані від Цілого, без свідомості єдності, приречені повторювати ту саму неправильну інформацію та мету, що і їхні пращури, якщо тільки не відбудуться внутрішні зміни, які допоможуть відновити нашу волю, бажання, надії, допоможуть нам усвідомити, що сни — це наше бажання, а не лише кошмар. Що бажання кожної людини і всієї громади — це поклик до спільного блага, справжнього процвітання і це найбільш реалістична та автентична форма щастя.

Десяте заняття. Провина

Лише людина зі зламаною волею могла б обрати сліпу покору, як форму життя, і схилятися перед наказами керівництва.

Упродовж інтерв’ю під час Нюрнберзького процесу було оприлюднено цікавий факт. Генерали, що керували концентраційними таборами, були зразковими батьками, синами, друзями та братами. Люди питали себе: якщо всі вони були такими гарними особистостями, як могли наказати знищити цілий єврейський народ? Усі вони заявляли, що зробили це, просто виконуючи накази згори.

Усі структури влади мають пірамідальну форму і функціонують на основі покори. Ті особи, які знаходяться знизу в основі піраміди, підтримують тих, які перебувають на її верхівці. Без їхньої допомоги та співпраці жодна організація не змогла б функціонувати правильно — ані політична партія, ані релігійний інститут, ані кримінальне угрупування. Мотор, який допомагає владній верхівці діяти — це люди, які її підтримують. Без нашої допомоги вони не змогли б діяти. Їм потрібні ми всі, задля їхнього ж існування, і хоча часто ми не погоджуємося з формою, в якій функціонують їхні інститути, ми з ними активно співпрацюємо, яким би незрозумілим це не здавалося.

Методи, якими вони користуються, щоб нас контролювати або закріпачувати нашу волю для підтримки певної структури влади чи абсурдної, побудованої всупереч будь-якому здоровому глузду економічної системи, походять від страху.

Для того, аби людина зробила щось проти своєї волі, вона мусить бути наляканою. Вона може навіть вбити, якщо вважатиме, що цим врятує своє життя. Тому злочинні угруповання, назвімо їх наркотрафікантами, терористами або власниками банків лише для прикладу, застосовують укорінення і зміцнення страху, як найбільш ефективний метод для того, щоб залишатися при владі. Викривати чи не викривати. Красти чи не красти. Оплачувати чи не оплачувати кредитні картки. Вбивати чи не вбивати. Бути чи не бути, як сказав би Шекспір, ось в чім питання.

Кажуть, наркотрафік руйнує життя. Ні, життя руйнує економічна система, яка змушує одних людей продавати наркотики, а інших вживати їх. Багато говорять і про харчову кризу. Але насправді є криза, спровокована нікчемними людьми, які дозволяють, щоб сорок відсотків їжі викидалися, тоді як мільйони людей могли б уникнути голодної смерті, харчуючись цією їжею. Якщо ми є складовою тих дев’яносто дев’яти процентів, що підтримують один процент, який живе у багатстві і ухвалює такі безглузді рішення, чому ми не зорганізуємося та не почнемо діяти інакше? Зі страху.

Отже, гаразд. Для того, щоб існував страх, має існувати почуття провини. Я чекала майже до останньої глави, щоб торкнутися цієї делікатної теми. «Провини за що і чому?» запитаєте ви. Побачимо.

В дуалістичному