Читати книгу - "Зіграємо в сім'ю, сестричко?, Соломія Даймонд"

Зараз вже все було нормально й останнім нагадуванням про кулінарні шедеври Мії залишилася та обгоріла сковорідка. Я викинув її в смітник і відкрив холодильник. Тут були всі потрібні інгредієнти для пасти з овочами. Чудово.

— Я поки приготую вечерю, а ти тим часом краще прийми душ, сестричко, бо пахнеш неначе обпалена індичка.

Мія показала мені язика, а тоді все ж попрямувала в ванну. Я тим часом вирішив зайнятися приготуванням вечері, бо й справді залишимось сьогодні голодними.

Через пів години Мія приєдналась до мене. На ній була та сама кумедна піжамка, а на голові був рушник. Мій погляд пройшовся по її оголених ніжках.

— Алексе, і це ще з мене поганий кухар? — Мія швидко попрямувала в мій бік і скрутила газ під каструлею з пастою, з якої вибігала вода. Вона сперлась на стільницю і з докором глянула на мене, склавши руки на грудях. — Куди ти постійно дивишся? — вона примружила очі й спробувала простежити за моїм поглядом, але я різко опустив очі донизу.

— На тебе, — просто промовив я. Від мого зізнання Мії стало не затишно. Я помітив, що по її тілу пройшли сироти.

— Чому? — тихо запитала вона, опускаючи очі. Невже їй було так цікаво розглядати візерунки на плитці?

— Не знаю. — Я взяв ложку і помішав пасту. Вона була доволі м’яка, тому я дістав трохи, щоб спробувати. Я простягнув її до вуст Мії й вона відкрила рота, щоб спробувати. Та одразу скривалась.

— Ай. Гаряче.

Я відклав ложку, притягнув Мію до себе за талію і подмухав на її губи, щоб менше пекло. Їй стало краще, але я все ще не міг її відпустити. Мене неначе магнітом тягнуло до неї. До її ніжно-рожевих губ, які набрякли через ту кляту пасту. Я зробив їй боляче і зараз хотів це виправити. Моя рука перемістилась на її шию. Я нахилив голову, щоб скоротити відстань між нами. Я вже хотів поцілувати її, але Мія відвернула голову в бік і мої губи зустрілись з її щокою.

— Пробач, я не можу, — тихо прошепотіла вона, забираючи мої руки.

— Чому? Через батьків? — я справді хотів дізнатися причину її відмови. Не було сенсу тиснути на неї. Мені лише потрібна була чесна відповідь.

— Ні. Справа не в них.

— А в кому тоді? — В мені? Я не подобаюсь їй? Мені здавалось, що між нами проскочила якась іскра. Поцілунок би зміг довести мої здогадки або спростувати їх. Чому вона просто не хоче спробувати?

— Пробач...

Вона відсторонилась й побігла в свою кімнату.

Я залишився сам на сам з власними думками. Я закінчив з приготуванням  пасти, але бажання їсти в мене зникло. Мені більше хвилювала втеча Мії. Чому вона це зробила? Я декілька разів вже хотів піти до неї й все з’ясувати, але щось зупиняло мене, тому я просто пішов до себе. Можливо, завтра все буде набагато краще...

Мія уникала мене всю суботу. Я не розумів в чому справа, але в мене справді не було часу, щоб поговорити з нею, бо спочатку я мав тренування з боксу, а потім з футболу. Після всього цього я був страшенно втомленим. Й водночас я був ображеним на Мію. Її відмова зачепила мою гордість. Можливо, в неї є хлопець? З цими думками я й заснув.