Читати книгу - "Одне без одного, Анна Чмутова "

— Я дуже зараз соромлюся, але все ж запитаю. Якого хєра тут відбувається? — Віра складає руки на грудях і з претензією дивиться на подружжя. 

— Ой, Віра, — Аліса тільки зараз помічає подругу. — Я тобі зараз усе поясню. Просто Рома вирішив про мене попіклуватися.

— Знаєш, подруго, я зараз із набагато більшим задоволенням послухала б версію пана Романа стосовно цього. 

— Віро, розумієш, — Аліса невпевнено кусає губу, опускає очі вниз, удаючи, що її дуже цікавить малюнок на її піжамних штанах, а потім підіймає очі знову на подругу: — Можливо, ми поговоримо про це внизу?

Неочікувано в розмову вступає сам Роман. Чоловік ставить контейнер на тумбочку, що причаїлася поруч із ліжком, потім витирає руки об штани.

— Думаю, що ми самі з пані Вірою можемо поговорити в кафе. А ти, Алісо, доїси, будь ласка, те, що я тобі приніс. Перевірю ж!

Вірі здається, що зараз чоловік навіть може пригрозити подрузі пальцем.  Так само як це роблять маленьким дітям, щоб підтвердити свій авторитет. Роман бере свою куртку, залишену на сусідньому ліжку, а потім відчиняє перед Вірою двері.

— Ви йдіть, а я зараз догоню, — Віра ставить пакет із мандаринами теж на тумбочку біля ліжка подруги, схиляється до вуха Аліси й тихенько питає: — Є зараз те, що я маю знати виключно від тебе?

Аліса одразу ж махає головою з боку в бік і морщиться. Здається, різкі рухи їй поки даються із болем. А потім усе ж додає, так само тихо:

— Ти цілком можеш вірити тому, що тобі зараз скаже Роман. Але я тебе прошу, як подругу, — дівчина зазирає в очі Вірі й намагається нібито прочитати там абсолютну підтримку, — обов’язково мені розповісти, що він тобі скаже. Мені здається, Рома не все мені говорить. Досі намагається захистити мою психіку.

Віра досі не розуміє, як вони потрапили в цей момент. Але киває подрузі:

— Їси мандарини. Цитрусами зараз треба на рік уперед закидуватися.

І сама бере з паперового пакета мандарину й виходить із палати, де її покірно очікує Роман.

— Ну що, Романе Васильовичу, підемо до кав’ярні розмови розмовляти?

Показово повільно очищає помаранчевий фрукт. За усіма правилами маніпуляції, щоб подратувати нервового чоловіка. А те, що Роман нервує, вона одразу помічає. Той сіпає ногою в коліні так активно, щоб вільна тканина чорних штанів живе окремим життям. 

— Давай одразу перейдемо на ти? Все ж давно ми вже не викладач і студентка.

А Роман Васильович попри нерви теж не цурається використовувати маніпуляції. На Віру вони не спрацюють, але й відмовлятися вона не планує:

— Без проблем. То що, ти йдеш?

Гаєвська першою виходить із відділення й викликає ліфт. У державних лікарнях той завжди має вигляд наче його вже десять разів намагалися підірвати зсередини й ззовні. З небезпідставним побоюванням Віра заходить у маленьку кабінку для пасажирів. А з Романом тут місця майже не залишається. Страх клаустрофоба та й годі.

Кав’ярня на першому поверсі лікарні не занадто відрізняється від ліфта. Ні, однозначно вона більше за розмірами. А ось вицвілі від часу шпалери, стоптана тисячами бахіл бліда червона підлога навіюють неприємні спогади з далекого дитинства. Звісно, що деякі відділення лікарні вже давно мають сучасний вигляд. Але ж повністю привести до ладу й цивілізації місце ще не вдалося.

Віра одразу замовляє собі чай — не наважується тут брати взагалі каву. Навряд чи жінка з залитою лаком зачіскою та незадоволеним обличчям вміє робити справжню каву. А порошок, зовсім не щедро розведений у воді з сухим молоком, Віру давно не цікавить. Роман, здається, взагалі не довіряє якості чаю тут: він замовляє собі пляшку чистої води.

— Ну то й що ти можеш мені розповісти? — Віра відкидається на спинку на подив міцного стільця, хоч і вигляд у нього зовсім не новий.

— Я думаю, що ти, Віро, маєш просто відстояти права моєї дружини в суді під час розлучення. Можливо, Аліса сама коли-небудь тобі розповість про цю ситуацію. Зараз ми просто хочемо розлучитися.

— А я думаю, Романе, що я як адвокат маю право знати про ваші проблеми. По-перше, це дасть мені змогу правильно сформулювати всі підстави для вашого розлучення. По-друге, я точно знаю, що до вашої дружини — ой, до твоєї дружини — вже приходили представники правоохоронних органів. Як ти думаєш, чи не зацікавить суддю це питання? Поліція має певний протокол, що містить інформацію про Алісу та її нападників. І це за фактом є нерозкритою справою. Адже нагадати тобі, що роблять із нерозкритими справами? Думаю, що ти й так маєш це знати — все ж стільки років досвіду маєш в адвокатурі. Але я не цураюсь і ділюся інформацією з іншими. І з радістю нагадаю: нерозкриті справи завжди намагаються на когось повісити.

— Ти дійсно вважаєш, що суддя зможе це притягнути до нашого розлучення?

— Я майже на сто відсотків у цьому впевнена. Тепер ти розумієш, що я маю детальніше розібратися в цій ситуації? Тим більше, що я все ж подруга Аліси.

Віра оманливо спокійно нахиляється до Романа, нібито збирається сказати йому якусь таємницю. М’язи на її обличчі розслаблені. Тож Роман взагалі не очікує почути те, що йому каже дівчина:

— А ще, я тобі клянусь, якщо я дізнаюся, що це через тебе або, не дай Боже, це ти зробив з Алісою, я підключу абсолютно всі свої зв’язки й засуджу тебе.