Читати книгу - "Агент 2601 та 1/2, Тетяна Олiйник"

Актор цілком зосередився на перешкоді. Він уважно визначив траєкторію руху променів, запам'ятав їхню черговість і порахував час у секундах. Використовуючи отриману інформацію, хлопчик крок за кроком подолав складний паркур і дістався фінішу.

- Ура! Мій брат переміг! - закричала Елка, підстрибуючи від радості.

Тато підійшов до сина і схвально поплескав по плечу:

- Молодчина, Максику! Ось тепер я бачу, чого ти там навчився за весь цей час.

Мама обійняла і поцілувала хлопчика:

- Ти наша гордість, синочку! - лагідно промовила вона.

У наступному залі музею було виставлено всілякі шпигунські пристосування, що колись належали справжнім спецагентам. Тут можна було побачити секретні фотоапарати і кінокамери, які використовували реальні агенти американського ЦРУ. Макса особливо зацікавив стенд зі спеціально розробленою зброєю. Мініатюрний пістолет лише 11 см завдовжки не залишив його байдужим. "От би мені такий, за розміром якраз підійде" - мрійливо подумав він.  В експозиції зустрічалися також стрiляючi тростини i курильні трубки, якими користувалися секретні агенти минулих часів. Хлопчик помітив шкіряну рукавичку, до якої на звороті був прикріплений кулемет, це давало змогу стріляти швидко й непомітно, не витягуючи зброю з кишені. Усе це дуже нагадувало кіношного героя Джеймса Бонда, знімальний реквізит якого так само був присутній на виставці.

Від такого розмаїття очі Макса розбіглися.

- Оце так!!! - вигукнув він, із захопленням розглядаючи експонати. - Ти тільки подивися, тату, ось ця камера може фотографувати предмети крізь будь-які поверхні! - метався він від одного стенда до іншого. - А це губна помада, яка стріляє... А ось предмети шпигунського маскування, за допомогою яких агенти змінюють свою зовнішність. От би мені мати таке ж саме...

Тато розсміявся, дивлячись на сина.

- Максику, тут навіть написано, що дозволяється приміряти шпигунську екіпіровку.

- Не може бути?! - зрадів здивований хлопчик.

- Ще й як може! - відповів тато. - Окрім того у цьому залі дозволяється випробувати шпигунські пристосування в дії, - додав він.

Від цих слів Макс навіть підстрибнув на місці:

- Тату, я ж про це тільки мріяв! - закричав захоплений син і кинувся до стенду зі зброєю.

Хлопчик із завмиранням серця крутив у руках мініатюрний пістолетик, який так вдало лягав у дитячу руку.

- От би нашим співробітникам агентства показати... - мрійливо вимовив Макс і тут же його кмітливість підказала, як це зробити.

Він начепив перуку, приклеїв накладні вуса і надів капелюх.

Хлопчик натиснув кнопку свого годинника і зателефонував в агентство. На голограмі з'явилися обличчя агента Бульдога й агента Сакури:

- Вітаю, Акторе, що це з тобою сталося? - здивувалися вони, уважно роздивляючись Макса.

Хлопчик посміхнувся на весь рот:

- Та нічого не сталося, я просто перебуваю зараз у Міжнародному Музеї Шпигунства і хотів показати вам деякі експонати.

- Почекай, почекай, а як же бути з голограмою, її ж помітять? - схаменувся куратор.

- Може краще увімкнути камеру і записати для нас відео? - запропонувала агентка Сакура.

- Та що ви! Тут такого добра на кожному стенді вистачає, нікого цим не здивуєш. Відвідувачам навіть дозволяється спробувати експонати в дії. Тож усі подумають, ніби я випробовую чергову шпигунську розробку, - недбало махнув рукою Макс.

- Ну і ну! Оце так повезло! - вигукнула Сакура і покликала до екрану інших співробітників. Тут же з'явилися знайомі обличчя агентів.

- Привіт, Акторе! Це чудова можливість для нас усіх. І як тобі таке у голову прийшло?

Макс скромно відповів:

- Я вирішив, що негоже насолоджуватися нагородою одному, адже ви всі тоді допомагали мені в тій операції з порятунку українських дітей.

По обличчях агентів було помітно, що сказане Актором було їм дуже приємно.

- Молодець, синку, - схвально шепнув на вушко тато.

Макс пішов залами, демонструючи своїм колегам дивовижні музейні експонати:

- Дивіться, це та сама парасолька з отруєною голкою, якою колись убили болгарського політика в Лондоні.

- Невже вона справжня? - пролунав голос агента Домкрата.

- Навіть не сумнівайтеся! Тут ось про це написано, - Макс вказав пальцем на табличку під експонатом.

- А ось це пальто із вмонтованою камерою в петлиці, яке належало колись російському шпигунові, - показував хлопчик.

- М-да, фасончик застарів, - пожартував тренер Хук.

- Та й камера теж, - хмикнув майстер Болт, який спустився з майстерні й теж був присутній тут...

Актор продовжив екскурсію і, користуючись нагодою, показав мініатюрний шпигунський пістолет, який так йому сподобався.

- А я такий знаю, - вигукне агент Болт, - це ж Astra М200, його спеціально виготовили для однієї жінки-шпигунки.

- От і я б такий хотів, - зітхнув Макс.

Куратор із докором глянув на хлопчика:

- Зарано тобі вогнепальну зброю в руки давати, треба підрости трохи,- нагадав він.

Актор проходив по рядах шпигунських артефактів і показував їх колегам, пояснюючи, що та як.

- Дивіться, це ж той самий срібний долар із шпилькою для самогубства, - вказав пальцем на експонат здивований агент Факс. - Він був виготовлений в Америці для самоліквідації секретного агента в разі провалу операції!

Макс розвернувся в інший бік і показав стару розробку німецьких спецслужб:

- А це найперший наручний годинник із шпигунською камерою.

- Вже не рівня твоєму годиннику, чи не так, Акторе? - підморгнув майстер Болт.

- Та вже так, що й казати, сучасні технології зайшли дуже далеко з того часу, - погодився він.

Ще довго ходив Макс музеєм, проводячи онлайн - екскурсію.

Нарешті трансляція підійшла до кінця.

- Дякую тобі за надану можливість! - подякував агент Факс, усе ще не прийшовши до тями від великої кількості отриманої інформації.