Читати книгу - "Реліквія, Tadelia Ross"

       Дівчина влетіла в кабінет керівниці роздратована та червона від злості. І зробивши глибокий вдих-видих почала говорити.

— Пані Лютея! Звідки в цьому кулоні фотографія моєї мами з минулого життя з Доріаном та незнайомий чоловік з маленьким хлопчиком? І як цей кулон повернув мені спогади? Що коїться? ‐ Емі явно дивувала наявність цього фото в кулоні, який дала пані Лютея.

— Схоже настав час розказати тобі частинку історії минулого в яку тебе не хотіли вплутувати... - слова звучали не впевнено і тихо та все ж тяжко видихнувши жінка продовжила. - Сідай, розмова буде не з легких. 

       Дівчина сіла в крісло напроти керівниці та за кілька хвилин її роздратування зійшло на нуль. 

— У нас з чоловіком було важке життя. Ми не могли дозволити собі жити добре. Та в один момент до нашого будинку завітав чоловік на ім'я Томас. Він повідомив про набір нових штатних співробітників в цей офіс. Нам випав неймовірний шанс, який означав для нас багато. 

— Чому ви мені розказуєте свою історію. Я вас питала про моїх батьків...

— Дослухай... це важливо. - жінка дивилася на дівчину проникливим і впевненим поглядом, але в ньому читалася суміш жалю і журби за минулим. - Ми з появою роботи змогли б мати дітей. На превеликий жаль, моя перша дитина не змогла прожити більше 5 років. Хлопчик на ім'я Дені. Він був, як промінчик сонця у нашому житті. А коли його вбили на моїх очах разом з першим чоловіком я й сама ледь не померла. - на її очах з'явилися сльози від болючих спогадів минулого. - Чоловік з дитиною це мої заблий синочок і перший чоловік. Я сумувала та побивалася за ними два роки. Пішла в роботу з головою, нещадно працювала до критичної втоми. А тоді з'явився мій другий чоловік, Доріан, і все змінилося, він допоміг мені подолати цей період. І в нас з'явилася донечка... твоя мама з минулого життя. Я носила цей кулон завжди при собі. Він надто дорогий мені... Щодо того, як він допоміг тобі згадати все, я не певна у відповіді. Але твоя мама перед смертю лишила частинку своїх сил у цьому кулоні, це і допомогло тобі згадати своє життя. 

— Брешете... сама річ не може віддати сили чи щось показати. Я знаю це, бо ознайомлена з темою речей, які мають у собі чарівну силу. Ви щось приховуєте? - дівчина підозріло дивиться на жінку, і під цим тиском все ж продовжує говорити.

— Я створила заговір на кулон, і створила умови потрібні для виконання невеличкого ритуалу. А Едвін трохи допоміг. 

— Та як ви могли? Коли я просила вас до його появи повернути мені спогади, ви відмовилися. 

— Це було для твого ж блага. Все повинно було статися саме так. - жінка вже була суворою та впевнено, але спокійно говорила до Емілі.

— Чому ви не сказали мені? Це було настільки не важливо для вас?

— Емілі, заспокойся.

— Як я можу бути спокійна, коли чоловік, який каже, що кохає мене, і виходить, бабуся з минулого життя нічого мені не сказали і влаштували все, як ніби випадковість, щоб я все згадала? - жінка покликала Доріана, щоб той зробив заспокійливий чай для Емілі. Сама ж дівчина почала кружляти кабінетом намагаючись зрозуміти усе, що тільки-но почула. - Цікаво виходить. Тоді наша перша зустріч... вона теж була підлаштована? - дівчина зупинилася та обперлася руками об спинку крісла, в якому ще кілька хвилин тому сиділа, та подивилася прямо в очі пані Лютеї.

— Так, вона не була випадкова. Я шукала тебе, як і Едвін, але я навідміну від нього хотіла тебе захистити. Щось ще спитаєш?

— Наприклад? 

— Наприклад, чому ти так часто потрапляла в пастки чи чому тобі трапляються вищого рівня складності справи? - дівчина склонила голову у бік і запитально поглянула на жінку.

— Що ви маєте на увазі? 

— Я кажу, що я вчасно тебе знайшла, Емілі. Як і Едвін. Він теж вчасно з'явився тут. За тобою полюють багато людей з минулого. Через нашу сім'ю і через сім'ю Едвіна, тож тепер не кажи, що не попередила. Будь обачніша, коли виконуєш справи. Вони ускладнюються через привидів минулого. Люди поступово повертаються. Ті хто вбив мого першого чоловіка та сина скоро знов з'являться тут. Їх треба буде знищити назавжди. Доріан вже підготував схожі справи. Тож вам з Едвіном та Мартою треба їх сьогодні переглянути та вивчити. Марку та Софії вже відправили копії справ. Якщо більше немає питань, можеш іти працювати. - дівчина була вражена відвертістю жінки.

— Я вас зрозуміла. Дякую, що попередили. Ось ваш кулон. Ніяк не виходило віддати. - дівчина поклала на стіл кулон та вийшла з кабінету.

       Емілі зайшла в архів, де її вже чекали Едвін та Марта. Хоча й картина перед дівчиною постала дивна та вона гупнула дверима так, що Марта аж підскочила на місці. Краплинка ревнощів все ж була, коли Емі побачила, як Марта намагається фліртувати з Едвіном.

— Я казала, здається, що на роботі стосунки заборонені?! - Марта винувато опустила погляд і прийнялася вивчати справи. Емі не треба було дивитися на чоловіка, щоб побачити його усмішку та погляд. Все ж таки дівчина поглянула на нього і показала поглядом, що вона ображена на нього, а тоді взялася до справ.

— Щось сталося? - чоловік наважився спитати. Емілі підняла погляд впевнитися, що чоловік говорить до неї, а тоді опустивши погляд в документи сказала.

— Так. Сталося дещо, що мене трохи засмутило.

— Що саме?

— Те, що сталося у відрядженні без попередження і будь-яких натяків, що щось станеться. Так, я довго чекала на цей момент, але мене ніхто не попередив. Тож я дуже засмучена. А ще з'ясувалося, що в минулому були свої секрети, які несуть наслідки аж до сьогоднішнього дня. - вона тяжко видихнула та продовжила. - Тож на засвоєння цього всього у мене піде час, а на прийняття ще більше часу. Не говоріть зі мною сьогодні, якщо це не надто важливе питання по роботі. - дівчина продовжила вивчати документи і тиша заполонила архів. Чоловік не все зрозумів та питати нічого більше не став. 

       Коли Емілі вийшла до кімнати відпочинку, чоловік попрямував за нею, щоб трохи розпитати про те, що сталося. Його брали сумніви та він хотів у всьому розібратися. Він зайшов майже одразу за дівчиною та притиснув її попереком до столу, руки ж поставив по обидва боки від неї. Його погляд був спокійним та рішучим. Вона ж не хотіла говорити, але уникати розмов вона не любила, тож взяла себе в руки.