Читати книгу - "Реліквія, Tadelia Ross"

— Що трапилося? - його спокій був заразним.

— Ти не сказав.

— Не сказав що?

— Що ви спланували з керівницею усе, що стосувалося повернення мені пам'яті про минуле життя. 

— Ти тільки через це образилася на мене? Чи є ще щось?

— Я не образилася, а засмутилася, бо пані Лютея не зробила цього раніше. Тим більше вона зробила це після твоєї появи. - вона дивилася йому в очі та побачила дивні вогники і легку посмішку на вустах.

— Я вже казав тобі, яка ти мила, коли злишся?! - він посміхнувся ширше.

— А я казала тобі, що ти нахаба? - вона злегка посміхнулася та розвернулася до кавоварки, яка вже зробила каву. Чоловік же обійняв зі спини дівчину та попросив зробити ще одну каву для нього. Вона засміялася, коли він почав просити її зробити йому каву поцілунками в шию. 

— Припини, хтось може побачити. - дівчина обернулася до нього вириваючись з міцної хватки чоловіка, але він все ще тримав її за талію. Він притягнув її до себе та ніжно поцілував. Вони зробили каву і для Марти, а тоді пішли і далі вивчати справи.

       Справ було так багато, що вони затрималися до пізнього вечора. 

— Ми добре попрацювали. Завтра можете виспатись. На роботу на десяту годину приходьте. Будемо готуватися до практики так би мовити. - чоловік допомагав Емілі складати папери, поки Марта почала збиратися. 

— Я підвезу тебе додому. - дівчата підняли на нього очі, він же дивився лише на Емілі. 

— Так, дякую. - це прозвучало з вуст Емі так, ніби він кожен раз її підвозить, а вона цим користується. Марту це явно трохи роздратувало. 

— А можете і мене підвезти? - Едвін подивився на Марту і не зміг їй відмовити. Але вона була хитра, тож коли сідали в машину стрибнула на переднє пасажирське. 

— Я спробую зробити вигляд, що все добре, але за себе не відповідаю. - дівчина сказала це чоловікові, коли вони йшли до машини, а Марта вже сиділа в ній. Едвін відкрив дверцята і дівчина сіла в машину. Дорогою Марта розпитували про те, де живе чоловік.

— А де ви живете Едвіне? 

— У чорта на кулічіках, Марто. - Емі поглянула на неї коли протиснулася між сидіннями, а тоді додала. - Попрошу посидіти тихо, поки я обробляю додаткову інформацію з нашої справи. 

      Марта була шокована словами своєї керівниці, роздратована та зла, але не подавала виду. Під'їжджаючи додому Едвін припаркувався, але Марта не спішила виходити. 

— Едвіне, дякую, що підвезли. Я би хотіла вам віддячити. Може сходимо на каву? - чоловік напружився від її слів, бо в очах Марти він побачив дивні вогники, ніби вона замислила щось погане. Дежавю - ось, що він відчув. 

Сто років тому

— Неллі, дякую за пропозицію випити чаю, але мушу відмовити. Поспішаю. - чоловік хотів вийти з вітальні та дівчина благала хоча б ковток зробити, аргументуючи це тим, що так вона не почуватиметься йому винною.

      І це все переконало його зробити ковток чаю. Тоді все пішло шкереберть. З того моменту він почав ненавидіти Есті та наробив багато помилок. 

— Едвіне, я кохаю тебе. - Неллі думала, що відьма зробила так, щоб він покохав її, але вона лише зробила так, щоб чоловік ненавидів свою кохану. Тож коли Едвін відштовхнув дівчину, він пішов до батьків та дізнався про викрадення реліквії, і тоді наче збожеволів. Ненависть і злість затьмарили йому розум. 

       Весь цей час Неллі ходила за ним хвостиком та лише підсилювала його злість на Есті. 

— Ні, це моя остаточна відповідь. Бувайте. - чоловік різко та здавалося грубо відповів, але дівчина хотіла ще раз спробувати, але тут вже втрутилася Емілі.

— Не затримуйте час, Марто! - вона майже поблідніла, коли перед її очима постали майже злі очі керівниці. Яка здавалося зараз вибухне і сама придушить Марту. Тож дівчина попрощалася на невдоволено вийшла з машини.

— Пересідати не будеш? 

— Зараз ні. 

— Образилася?

— Зовсім ні. Лише хочу її вже звільнити, але поки не маю права. Бо пані Лютея лютуватиме через це.

       Вони від'їхали від будинку Марти. За поворотом Емілі перелізла на переднє пасажирське сидіння, але перед тим подмухала на нього демонстративно та рукою змахнула неіснуючий пил, чим неодмінно розсмішила Едвіна. 

— То? - дівчина запитально поглянула на чоловіка. - Чому аж так грубо відмовив їй? Невже злякався, що я їй дійсно вицарапаю очі, якщо полізе до тебе? - він розсміявся.

— Ні, просто дивне відчуття з'явилося в середині, коли вона глянула на мене і почала говорити про каву. Наче дежавю.

— Розказуй. Я хочу почути усе, що тебе тривожить...

— У неї в очах був такий самий блиск, як і у Неллі тоді. Та жінка напоїла мене чаєм і потім... потім.... я почав ненавидіти тебе, хоч і не розумів чому та зараз цього більше нема. Після зустрічі з тобою все змінилося. Але цей блиск неприємний в її очах насторожує. - вони зупинилися біля її будинку. Вона взяла його за руку та почала говорити.

— Це не вона. Навіть, якщо так станеться, що вона виявиться тією жінкою, я не дозволю їй нашкодити тобі знов всіма її штучками. І ти ніколи не пий того, що вона пропонує і не бери нічого від неї. - дівчина поглянула йому в очі, а тоді обійняла його.

— Ходімо в будинок. - чоловік неохоче відпустив її та вийшов з машини.

       Увесь вечір вони дивилися фільми та їли піцу, яку самі готували та бавилися на кухні. Заснули вони пізно в обіймах один одного. Теплі, ніжні обійми надали відчуття безпеки та заколисали обох.