Читати книгу - "Вічне життя Смерті, Лю Цисінь"

і під’єднав її шолом. За цей короткий проміжок часу вона встигла промерзти до кісток. Їфань увімкнув подачу кисню та електричний обігрів скафандра — Чен Сінь відчула, як тепло розливається всіма клітинами її тіла. Тепер Ґуань Їфань почав вправно перевдягатися сам, і це зайняло в нього значно менше часу. Швидкими рухами він насунув шолом і підключив систему зв’язку між двома скафандрами, але вони обоє не спромоглися витиснути із себе ані слова, допоки не зігрілися остаточно.

У цьому надважкому скафандрі було важко просто поворухнутися, і Чен Сінь навіть уявити не могла, як це — пересуватися з таким панциром за нормальної сили тяжіння. Скафандр більше нагадував не одяг, а маленьку раковину, хатку — єдиний її прихисток у Всесвіті. Світлова смужка, що плавала в повітрі, почала тьмяніти, і Їфань увімкнув освітлення на своєму скафандрі. У тисняві вузької кабіни Чен Сінь відчула, що вони схожі на шахтарів, які спустилися в забій старої шахти.

— Що сталося? — запитала Чен Сінь.

Ґуань Їфань виплив із сидіння і почав тягнути якусь засувку на переборці. Його зусилля не були марними — на переборці з’явився ілюмінатор. До цього внутрішня заслінка ілюмінатора відкривалася автоматично, і відсунути її вручну виявилося досить копіткою справою. Таким же чином Їфань відкрив ілюмінатор на переборці з іншого боку.

Чен Сінь подивилася назовні й побачила, що вигляд Усесвіту докорінно змінився.

Перед її очима на протилежних кінцях космосу розтягнулися два зоряні скупчення: зорі, що розташовувалися попереду, випромінювали світло синього спектра, а ті, що позаду, — червоного. Чен Сінь уже бачила подібну картину, коли летіла зі швидкістю світла на борту «Зоряного кільця», проте зараз обидва скупчення не були на вигляд монолітними — їхні форми постійно змінювалися, немов палахкотливе полум’я під сильними поривами вітру. Але була й інша відмінність: жодна зірка не виринала зі скупчення синього кольору, не мандрувала небом і не приєднувалася до зірок у скупченні, забарвленому червоним. До того ж полюси Всесвіту з’єднували дві протиставлені світлові смуги різного розміру — по одній із кожного боку човника.

Ширша смуга затуляла весь обрій в ілюмінаторі з одного боку. Вона не сполучалася з синім чи червоним скупчен­ням зірок, а переходила на кінцях у якісь набалдашники. Насправді ця смуга більше нагадувала надзвичайно сплющений еліпс або ж сильно витягнуте коло. Поверхнею смуги мерехтіли кольорові візерунки різних розмірів і форм. Здебільшого візерунки були лише трьох кольорів: сині, білі та світло-жовті. Інтуїція підказала Чен Сінь, що вона зараз роздивляється поверхню Блакитної планети.

Смуга з протилежного боку човника була тоншою, проте яскравішою й не мала жодних помітних візерунків на поверхні. Також, на відміну від Блакитної планети, ця смуга періодично й різко змінювала свої розміри: яскрава лінія, що з’єднувала синій і червоний полюси, миттєво стискалася до ще яскравішої кулі. Саме ця форма, бачена Чен Сінь за нормальних умов, дала їй змогу зрозуміти, що вона дивиться на зірку DX3906.

— Ми рухаємося орбітою Блакитної планети зі швидкістю світла, — сказав Ґуань Їфань. — Звісно, якщо не враховувати того, що швидкість світла катастрофічно впала.

До того човник рухався зі значно більшою швидкістю, але після редукції значення швидкості світла та неможливості перевищення цієї межі об’єктами, які мають масу, швидкість човника впала до відповідного значення.

— Відбувся розрив ліній смерті?

— Так. Вони розширилися на всю зоряну систему. Ми в пастці.

— Це сталося через колії, залишені кораблем Юнь Тяньміна?

— Я точно не знаю. Цілком можливо, що саме це й було причиною — він міг не знати про наявність ліній смерті у цій зоряній системі.

Чен Сінь не стала питати, який їхній план дій, бо здогадувалася, що виправити ситуацію неможливо. Жоден із комп’ютерів не здатен працювати за швидкості світла у десять кілометрів на секунду, тож штучний інтелект і всі бортові системи човника просто мертві. За таких обставин вони не можуть навіть увімкнути світло в салоні — човник перетворився на металеву шкаралупину без електрики та енергії. «Мисливець» також можна було назвати кораблем-привидом. Човник іще не почав процесу гальмування до зменшення швидкості світла, тож «Мисливець» має перебувати десь неподалік. Але навіть якби він перебував на відстані витягнутої руки, це нічим не зарадило б у такій ситуації: без активної системи управління неможливо пристикуватися та відчинити люки обох літальних апаратів.

Чен Сінь подумала про Юнь Тяньміна та АА, які залишилися на поверхні планети. Ймовірно, вони у безпеці там, унизу, проте тепер можливості з ними зв’язатися вже нема. А вона навіть не встигла привітатися з ним.

Щось легке й металеве стукнулося об візор її шолома. Знайома металева пляшка. Чен Сінь ще раз подивилася на архаїчний манометр приладу й доторкнулася до не менш старої моделі скафандра. Згаслий промінчик надії знову спалахнув у темряві, немов крихітний світляк.

— Ви розраховували, що може статися щось подібне? — стиха спитала вона.

— Звісно. — Старі аналогові динаміки скафандра принесли спотворену відповідь Ґуань Їфаня. — Зрозуміло, що ми не готувалися до потрапляння у розрив ліній смерті, але можливість випадково опинитися в коліях надшвидкісних кораблів все ж передбачали. Ситуації принципово не відрізняються: низька швидкість світла, відмова бортових систем… Нам слід запустити нейрони.

— Що?

— Нейронні комп’ютери, які здатні працювати за низької швидкості світла. І човник, і «Мисливець» мають дублювальні системи управління на нейронних комп’ютерах.

Чен Сінь була неабияк вражена самим фактом існування подібних пристроїв.

— Головним чинником у роботі цієї системи є не поточне значення швидкості світла, а її компонування. Передача хімічних сигналів у мозку людини відбувається ще повільніше, десь зі швидкістю два-три метри на секунду, що приблизно дорівнює швидкості нашої ходьби. Нейронний комп’ютер імітує принцип паралельної обробки інформації в мозку вищих звірів. Усі чипи таких комп’ютерів розроблені для роботи в умовах зниженої швидкості світла.

Їфань відкинув металеву панель, прикрашену складним візерунком: безліччю крапочок, з’єднаних переплутаними лініями, що нагадували щупальця восьминіжки. Усередині була схована невеличка консоль із пласким дисплеєм, кількома перемикачами та індикаторами, які вийшли з ужитку ще наприкінці Епохи кризи. Їфань натиснув на червоний перемикач — і дисплей засвітився. Проте замість звичного графічного інтерфейсу на ньому з’явилися рядки тексту. Чен Сінь здогадалася, що це відображення порядку завантаження операційної системи.

— Оскільки функція паралельної обробки інформації ще не увімкнена, нам доведеться завантажувати операційну систему послідовно. Тобі важко навіть уявити, наскільки повільний паралельний обмін даними за низької швидкості світла: дивись, лише кілька сотень байтів на секунду. Навіть кілобайта нема.

— Тоді завантаження триватиме довго.

— Так. Але по мірі активації функції паралельної обробки швидкість завантаження зростатиме. Проте часу мине дійсно чимало, — відповів Ґуань Їфань, вказуючи на рядок цифр унизу екрана.

«Завантаження системи очікується за: 68 годин 43 хвилини (мерехтіння зворотного відліку) секунд. Загальний час до повної активації системи: 297 годин 52 хвилини (мерехтіння зворотного відліку) секунд».

— Дванадцять днів! — Чен Сінь була здивована аж настільки великим періодом очікування. — А що з «Мисливцем»?

— Бортова система мала в автоматичному режимі зафіксувати падіння швидкості світла та ініціювати запуск нейронного комп’ютера. Але цей процес триватиме майже стільки ж, як на човнику.

Дванадцять днів. Вони зможуть використовувати системи