Читати книгу - "Гра почалась 1. Племʼя, Євгеній Шульженко"

Ватажок Легіонів викрикував варіанти жахливих варіацій. Діти, що стояли за його спиною, почали підтримувати свого ватажка. Вони почали вимагати повернути квітку. Хлопці та дівчата навіть почали вимагати видати Мілану до Легіону, де вона буде полоненою, яка отримає своє покарання. Ватажок побачила здивовані погляди Ксенії та Аніти. Це була повна нісенітниця.

Не нам вирішувати дорослі проблеми, - крикнула Мілана, - та коли ми станемо дорослими, ми зможемо самі вплинути на те, що відбувається навколо нас. Для цього не потрібно створювати новий світ. Розбити або стерти старе – просто, але чи буде це вірним рішенням? А ти у нас така доросла, що можеш так казати? - засміявся Рома. - Послухай мене, дитинка, я серед всі вас найстарший. Я краще розумію.

Ватажок Легіонів в цю мить перевів погляд кудись за плече Мілани та став блідий як сніг. Мілана повернула голову назад та побачила Катю. Дівчина тримала в руці плід пасифлори, знімаючи з нього оболонку. Потім підняла його над головою та всміхнулась. В цю ж мить, вона швидко заштовхала чищений плід собі в рота та почала розжовувати. Рома закричав та кинувся вперед. Його обличчя спотворилось від гніву.

Як ти смієш, шмаркачка, - закричав Рома, та зупинився, не заскочивши на подвір’я Дослідного Центру. Ще будучи в Легіоні, - мовила Катя, проковтнувши квітку, - я казала, що ваша з Машею ідея божевільна. Я хочу розбудити своїх батьків, - вона показала на Мілану, - а вона єдина, хто намагається щось зробити. Вона допоможе всім нам. Ви ж вдвох марите своїм новим світом. Чи я не права? Чи я лише одна хочу все повернути?

Катя підбігла до Мілани та помахала хлопцям та дівчатам, що стояли за парканом.

Ви всі знаєте мене, - крикнула дівчина, - ви насправді хочете цієї війни? Ви справді хочете вірити цим бовдурам, які постійно вказують нам своє місце. Вони ж ходять постійно як король та королева. Вам не огидно? Мілана правильно сказала – не нам вирішувати проблеми дорослих. Та ми лише діти! Ми діти, яким хочеться сміятись та радіти, грати та рости. А ми зараз б’ємось один з одним, ми стаємо тими ж дорослими!

Рома засміявся та підійшов ще на декілька кроків. Ворожі діти розгубились, вже не кричали та переводили погляди зі свого ватажка на Катю, потім на Мілану.

Ви пам’ятаєте Назара, - Катя закричала голосніше, зриваючись на плач, - йому виповнилось тринадцять років. Він отримав свою ягоду та не заснув! Але наші божественні ватажки не сказали лише про один невеликий момент, - дівчина тикнула пальцем в Рому, - вони не сказали, що тепер діти будуть вмирати. Ви цього хочете? Це той самий найкращий новий світ? Потім Рома та Маша придумають війну, як ця, що проти племені Вітрів та Мілани, щоб нас з вами знищити? Досить! Але ти тепер теж можеш померти, - засміявся ватажок Легіону та кинувся вперед.

Мілана та дівчата не встигли перехопити хлопця. Той підскочив до Каті та замахнувся мечем. В цю мить, зі сторони вискочила Аліша та кинулась хлопцю під ноги. Він не втримався та перечепився через кішку, зброю випустив з рук. До останнього моменту, Мілана вважала, що меч не справжній. Але зброя свиснула та легко прорвала куртку Каті, пролетіла далі та впала. Катя закричала від болю, схопившись за руку та впала на землю. Навколо сніг забарвився в червоний. Діти племені Вітрів та поселення Порожньої Руки накинулись на Рому, прижимаючи того до землі. Хтось почав звати Терапевта.

Ворожі діти почали кидати зброю на землю та бігти до Дослідного Центру, піднявши руки та здаючись. Діти підбігали до Каті, бачили як її трусить. Деякі бігли до Роми та намагались його вдарити. Все було закінчено. Війна залишила дітей, а битву ніхто не програв та не виграв. Та Легіон лопнув, як мильний бульбашка. Те, що побудовано на брехні та власних забаганках, не може бути міцним.

Мілана протиснулась до дівчини та сіла поряд. Тут вже був Терапевт, який зірвав рукав куртки та затягував джгут. Рана від меча була глибока, але не смертельна. Кров майже зупинилась, та дитячий лікар вже почав обмотувати руку бинтом. Пасифлора вже знищила вірус в дівчині, тому Катя стала звичайною дитиною, яка вже не засне, якщо їй стане гірше. Мілана тихо попередила про це хлопця, хоча той відповів здивованим поглядом. Він не сперечався, Мілані він довіряв повністю.

Катя підняла очі на ватажка та потягнула до неї руку.

Мілана, - тихим голосом позвала Катя, - знайди будь-ласка ліки та розбуди моїх батьків, - дівчина почала важко дихати, - я хотіла як краще. Я не хотіла війни, я не хотіла, щоб комусь було боляче. Я обіцяю, що буду шукати та знайду, - ніжно всміхнулась Мілана, погладивши дівчину по голові, - але ми це зробимо разом.

Катя почала хапати повітря ротом, вона стала дуже блідою. Через мить вона закрила очі та її рука впала на сніг, розкрилась. На сніг скотилась пригоршня червоних ягід. Дівчина лежала та не рухалась, вона втратила свідомість. Терапевт швидко схопив за руку та перевірив пульс. Дівчина втратила багато крові, то ж за нею треба догляд. А зважаючи на те, що заснути вона тепер не зможе, треба витягти її будь-якою ціною.

Мілана опустилась на землю та обережно зібрала ягоди. Вони не злилася на Катю за її вчинок. Дівчина хотіла закінчити це безглуздя. Лише знищивши квітку – можна покласти всьому край. На щастя, про ліки вона теж пам’ятала, то ж Мілана не лишилась з пустими руками. Треба знайти Микиту, садовода Замку Вітрів. Квітку треба відродити. Хоча б для того, щоб спробувати.