Читати книгу - "ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло"

і негативні наслідки своїх дій з огляду на наслідки у майбутньому. Також ви можете протистояти обставинам завдяки глибокому усвідомленню минулого досвіду, що формує ваші особисті моральні цінності та стандарти. Розвинувши збалансоване сприйняття часу, у якому минуле, теперішнє та майбутнє можна використати, залежно від ситуації чи отриманої задачі, вам буде легше діяти відповідально і мудро, ніж тоді, коли ваше сприйняття часу звужене до одного чи двох часових вимірів. Вплив ситуації послаблюється, коли минуле і майбутнє об’єднуються, щоб вмістити теперішнє[541]. Наприклад, дослідження показують, що доброчесні неєвреї, які допомагали переховувати голландських євреїв від нацистів, не використовували раціоналізації, яку практикувати їхні сусіди, щоб пояснити, чому вони не допомагали. Ці герої трималися моральних структур, які походили від їхнього минулого. Вони ніколи не втрачали бачення майбутнього, у якому, озираючись на цю жахливу ситуацію, вони питатимуть себе «Чи вірно ми вчинили, не піддаючись страху і соціальному тискові?»[542].

«Я не жертвуватиму власними чи громадянськими свободами заради ілюзії безпеки». Потреба безпеки — це потужна сила, яка визначає людську поведінку. Коли перед нами постає потенційна загроза безпеці або обіцянка захистити від загрози, нами можна маніпулювати і залучати до дій, які за нормальних обставин ми відкидали би. Це найпопулярніший спосіб здобуття влади — запропонувати фаустівську угоду: будеш у безпеці від лиха, якщо пожертвуєш лишень часткою своєї свободи — особистої чи громадянської — і зречешся її на користь владоможців. Мефістофель наполягатиме, що його спроможність врятувати вас залежить від маленької відмови від своїх свобод і загальнолюдських прав. Не погоджуйтесь на це. Ніколи не жертвуйте засадничими особистими свободами за обіцянку безпеки, бо ці жертви — реальні, їхній ефект — негайний, а безпека — далека ілюзія. Це правда як у подружніх відносинах, так і в управлінні державою, коли лідер нації обіцяє особисту безпеку кожного чи національну безпеку, заради якої потрібно пожертвувати певними свободами, правами та законами. Класична робота Еріха Фромма «Втеча від свободи» нагадує нам, що це перший крок фашистського лідера, який він зробить навіть у номінально демократичному суспільстві.

«Я можу протистояти несправедливій системі». Люди часто вагаються, чи зможуть опиратися тискові описаних нами систем: військової, в’язничної, бандитської, культів, братств, корпорацій і навіть патологічних сімей. Але особистий опір, поєднаний із опором однодумців, може змінити ситуацію. Наступна частина цього розділу розповість про осіб, які змінили систему, бо прийняли ризик викриття несправедливості у своєму оточенні, чи конструктивно і послідовно працювали над її викоріненням. Опір може бути фізичним виходом із всеохопної ситуації, коли уся інформація, винагороди та покарання контролюються системою. Опір може проявлятися у підважуванні групового мислення, документуванні брехні та неправомірних дій. Він може полягати у зверненні по допомогу до інших: посадових осіб, юристів, журналістів або ближніх, також незгідніх із ситуацією. Системи докладають величезних зусиль, щоб опиратися змінам і протистояти навіть справедливим атакам. Саме тому поодинокі акти героїзму, що кидають виклик несправедливим системам, і герої, що їх здійснюють, повинні шукати підтримки. Система може видати індивідуальний опір за маячню, двох опонентів представити як жертв їхньої спільної манії, але коли вас уже троє, ви стаєте силою, і з вами доведеться рахуватися.

Ця програма з десяти кроків — насправді лише стартовий пакет, за допомогою якого можна розробити стратегію, яка допомагатиме окремим людям і спільнотам протистояти небажаним впливам і маніпуляціям. Як було зазначено вище, повніший набір рекомендацій та відповідні посилання на результати досліджень можна знайти на веб-сайті «Ефекту Люцифера» у розділі Resisting influence guide («Як протистояти небажаним впливам»).

Перш ніж перейти до кінцевої зупинки нашої подорожі, де ми вшановуватимемо героїв та героїзм, я хотів би додати дві останні загальні рекомендації. Перше — уникайте дрібних гріхів та малих проступків, таких як обман, шахрайство, плітки, розпускання чуток, расистські або сексистські жарти, злі розіграші та спроби залякування. Усі вони можуть стати сходинками, що ведуть до серйозніших особистих падінь. Вони служать маленькими помічниками деструктивного мислення та дій, спрямованих проти інших людей. Друге — пом’якшуйте упередження вашої групи. Це означає прийняти той факт, що ваша група особлива, але при цьому поважати різноманітність інших соціальних груп. Сповна цінуйте диво людської різноманітності та мінливості. Допускаючи таку точку зору, ви зменшите вплив групових упереджень, які призводять до приниження інших, до стереотипів і до пекла дегуманізації.

ПАРАДОКСИ ГЕРОЇЗМУ

Молода жінка кидає виклик авторитетові, набагато старшому за неї, змушуючи його визнати свою причетність до ганебних дій, які відбуваються під його наглядом. Її протистояння триває і допомагає припинити зловживання охоронців над невинними в’язнями. Чи можна назвати цей вчинок «героїчним», враховуючи, що багато інших людей, які спостерігали за стражданнями ув’язнених, жодним чином не спромоглися протистояти системі?

Ми схильні вшановувати героїзм і героїв як особливі вчинки особливих людей. Однак майже всі, кого піднесли на цей п’єдестал, наполягають, що в їхніх діях не було нічого особливого і що на їхньому місці так вчинив би кожен. Вони відмовляються вважати себе «героями». Можливо, така реакція пов’язана з укоріненим переконанням, яке властиве всім нам: буцімто герої — це суперчоловіки та супержінки, непересічні люди. Можливо, ми маємо справу не лише з їхньою скромністю, а й з нашим хибним уявленням про героїв.

Розгляньмо найкращі прояви людської природи і трансформації звичного у героїчне. Ми ознайомимося із альтернативними концепціями і визначеннями героїзму і запропонуємо спосіб категоризувати різні види героїчних вчинків. Потім наведемо і детально проаналізуємо кілька прикладів, що підпадають під ці категорії, і, нарешті, створимо таблицю протиставлень між банальностями зла і банальностями героїзму. Але спочатку давайте повернемося до тієї людині і тієї дії, з яких ми почали цей розділ, завдяки яким закінчився Стенфордський в’язничний експеримент.

У восьмому розділі я розповідав про Кристину Маслач, яка незадовго перед тим захистила дисертацію та отримала ступінь доктора філософії на факультеті психології Стенфордського університету, з якою у мене виникли романтичні стосунки. Коли вона побачила колону в’язнів, яких скували ланцюгом і яким вдягнули мішки на голови, щоб провести до туалету, як охоронці викрикували їм накази, а я виявляв повну байдужість до їхніх страждань, то просто вибухнула.

Її пізніші міркування про те, що вона тоді відчувала і як інтерпретувала свої дії, допомагає краще зрозуміти складне явище героїзму[543].

Що він [Зімбардо] отримав, так це мій неймовірно сильний емоційний вибух (хоча загалом я доволі стримана людина).

Я була зла, налякана і в сльозах. Я сказала щось на кшталт:

«Те, що ти робиш з цими хлопцями — жахливо!»

Що ж важливого можна розповісти про мене як про