Читати книгу - "Перспективи Української Революції"

Є три основні теоретичні можливості змін на підбольшевицькому обширі.

Перша можливість — це усунення большевизму зовнішніми силами. Практично беручи, за теперішнього укладу сил це може статися тільки одним способом — війною. Нема жадних виглядів на те, щоб інші держави могли усунути панування большевизму без війни, своїм натиском мирними засобами, чи самою загрозою пристосовання мілітарної сили. Війна з СССР і перемога держав протилежного бльоку могли б дати їм змогу знищити володіння большевизму і встановити на його місці новий лад.

Друга можливість — це внутрішня еволюція большевизму, глибинні зміни в большевицькій системі, зміни в режимі та в його національній, суспільній, економічній, культурній політиці.

Третя можливість — це протибольшевицька революція, насамперед національно-визвольна революція поневолених Москвою народів.

Ці три можливості трактуємо як основні тому, що в кожній із них підметом, рушієм змін е інша сила, чи пак інший комплекс сил, що прямує до своєї власної мети. Вслід за цим, у кожному з тих трьох варіянтів зміни відбувалися б іншим, своєрідним способом і мали б інший характер, хоч їхні наслідки в різних точках могли б сходитися.

Подані тут три основні можливості не є тільки вислідом теоретичних міркувань. Кожна з них має місце в якійсь політичній концепції, за якою стоять українські чи чужоземні політичні сили.

Крім цих трьох основних можливостей, існують ще різні окремі комбінації. Такі комбінації переважають, власне, у різнородних політичних концепціях. Мало концепцій обмежується виключно й виразно на одній з трьох основних можливостей. Але при докладнішій аналізі коленої комбінованої концепції можна ствердити в ній перевагу однієї основної можливости, та другорядну ролю інших. Різні політичні концепції, які прямують до ґрунтовних перемін на теперішньому підбольшевицькому просторі, хотіли б узгляднити всі можливості, а не класти все на одну ставку. При тому ріжниці між спорідненими концепціями полягають на більшім або меншім наголошуванні саме тих можливостей, які в них стоять на другому місці, як доповнення чи підсилення основної можливосте.

В цьому нашому розгляді не було б доцільно займатися різними складними концепціями, бо це тільки утруднювало б дійти до чіткої оцінки і ясних висновків. Доцільніше, і цілком вистачаюче, застановитися над кожною з трьох основних можливостей і виробити собі оцінку їхньої вартости, а тоді будемо мати ключ до оцінювання різних комбінацій з тих основних елементів.

Застановляючися над поодинокими можливостями ґрунтовних змін, на підбольшевицькому просторі, не маємо на меті перевірювати, чи кожна з них має реальні основи та наскільки. Кваліфікація політичних тенденцій за критерієм реальности, чи нереальности є взагалі сумнівної вартости, поскільки за тими тенденціями стоять живі сили, готові і спроможні до боротьби за їхнє здійснення. Це стосується так само до оцінювання різних передбачувань майбутнього розвитку. Наша оцінка обговорюваних тут можливостей не стосується до їхньої реальности, чи об'єктивної вартости, тільки має виразне, суб'єктивне визначення: нас цікавить передусім те, чи дана можливість відповідає українським визвольним змаганням, чи нашу справу можна з нею пов'язувати, чи є для того підстави.

4. ЗНАЧЕННЯ ВІЙНИ ДЛЯ НАЦІОНАЛЬНОГО ВИЗВОЛЕННЯ

Переможна війна держав Атлянтійського та інших протибольшевицьких бльоків із СССР викликала б дуже великі зміни світового маштабу, а зокрема створила б цілком нове становище в країнах поневолених Москвою. Третя світова війна зрушила б цілий уклад світових сил ще більше, ніж обидві попередні війни. Це можна передбачати з великою певністю, бо в такій війні прийдуть до голосу всі експльозивні сили і будуть валитися різні хиткі, штучні конструкції, яких чимало тепер у світі, та які найбільше скупчені на цілому підбольшевицькому просторі. Велике стря-сення, викликане новою світовою війно, урухомить ув'язнені чи загальмовані сучасним міжнароднім станом революційні сили й процеси так, що вони виступлять на арену подій рівнорядно з силами і змаганнями обидвох воюючих бльоків. Власне в цьому полягає революційне діяння великих воєн, у яких не тільки зударя-ються обидві воюючі сторони своїми силами і прямуваннями, але ще й розв’язуються діяння інших сил і процесів, які розвиваються поза плянами і контролею однієї, чи другої воюючої сторони. Чим більша війна, тим трудніше воюючим сторонам втримати під контролею її розвиток і наслідки.

Ми вже згадували про те, що було б недоцільно плянувати наші визвольні змагання тільки на можливостях виникнення світової війни. Про початок війни може щось певно знати тільки така держава, яка сама плянує війну і при цьому лише вона має повну ініціятиву. За існуючого тепер укладу сил і сучасної міжнародньої ситуації, ніхто певно не може сказати, чи і коли може розгорітися війна, бо жодна держава не має в своїх руках повної ініціятиви та всіх можливостей вирішувати. Крім цього справа не тільки в тому, чи взагалі заноситься на війну, ще важливіше питання — коли вона може прийти.

Не маючи твердих основ певної відповіді на це питання, не можна наставляти своїх плянів однобічно тільки на одну можливість. Треба враховувати виникнення війни та бути готовим до повного використання її для національно-визвольної революції, але головний плян треба будувати незалежно від можливости війни.

Ще є питання, наскільки протибольшевицькі визвольні рухи можуть своєю політичною акцією і боротьбою впливати на вибух війни, або на його приспішення. Якщо б у цьому напрямі були вигляди, тоді це відкривало б перед визвольними рухами важливий шлях дії і давало б змогу з більшою певністю включати війну у власні пляни. В теперішній міжнародній ситуації відповідь на повище питання мусить випасти неґативно. Визвольні рухи поневолених народів могли б дати тільки іскру, яка запалила б воєнний огонь у насиченому воєнною атмосферою міжнародньому положенні. Для цього потрібно не тільки ворожнечі і політичного напруження між протиставними державами чи бльоками, але, що головне, теж необхідної мілітарної готовости і рішучости хоча б одної сторони. А це останнє залежить не так від абсолютного рівня озброєння, як ще більше від виразної і всебічної переваги над противником. Якщо в існуючому міжнародньому укладі під цим оглядом котрась сторона більше готова до війни, то нею є совєтський бльок.

Цілий розвиток подій після другої світової війни показує, що справа поневолених Москвою народів та їхньої визвольної боротьби в оцінці західніх держав не має такої ваги, щоб могла децидуючо впливати на їхню політику супроти СССР, а тим менше на їхню поставу в питанні війни чи миру. Це саме стосується і до життєвих питань менших держав. Навіть загроза і наступ большевиків на важливі позиції західніх великодержав не викликали у відповідь такої рішучої реакції, яка б поважно наближала офензивну війну Заходу.