Читати книгу - "Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України"

1. Засуджені у виправних колоніях мінімального рівня безпеки із загаль­ними умовами тримання мають право:

витрачати на місяць для придбання продуктів харчування і предметів пер­шої потреби гроші, зароблені у виправній колонії, в сумі до ста відсотків мі­німального розміру заробітної плати;

одержувати щомісяця короткострокове і один раз на три місяці тривале побачення; одержувати посилки (передачі) і бандеролі.

2. При сумлінній поведінці і ставленні до праці після відбуття не менше однієї третини строку покарання засуджені, які тримаються в дільниці ресо­ціалізації виправної колонії, мають право на поліпшення умов тримання і їм може бути дозволено додатково витрачати на місяць гроші в сумі п’ятдесяти відсотків мінімального розміру заробітної плати.

3. У виправних колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умо­вами тримання встановлюється режим, передбачений частиною другою стат­ті 99 цього Кодексу для засуджених, які тримаються у дільницях соціальної реабілітації.

1. Відповідно до ч. 5 ст. 11 КВК України виправні колонії мінімального рів­ня безпеки поділяються на колонії мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання і колонії мінімального рівня безпеки із загальними умова­ми тримання.

У колоніях мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання засуджені утримуються у звичайних жилих приміщеннях з дотриманням ви­мог роздільного тримання, встановлених ст. 92 КВК України.

Особливості відбування покарання проявляються у: 1) категоріях засудже­них, які в них тримаються (ч. 2 ст. 18 КВК); 2) сумі грошей, зароблених у ви­правній колонії, для придбання продуктів харчування і предметів першої по­треби; 3) отриманні права на поліпшення умов тримання.

Зокрема, засуджені у виправних колоніях мінімального рівня безпеки із за­гальними умовами тримання мають право витрачати на місяць для придбання продуктів харчування і предметів першої потреби гроші в сумі до ста відсотків мінімального розміру заробітної плати; одержувати щомісяця короткостроко­ве і один раз на три місяці тривале побачення.

2. Зміна умов тримання як особливий засіб індивідуалізації позбавлення волі під час відбування покарання, стимулювання осіб до виправлення зале­жить від: а) зразкової поведінки і сумлінного ставлення до праці; б) строку відбування покарання; в) перебування у дільниці ресоціалізації виправної ко­лонії. За наявності цих підстав після відбуття не менш як 1 /3 строку покаран­ня засудженим у виправних колоніях мінімального рівня безпеки із загальни­ми умовами тримання дозволяється додатково витрачати на місяць гроші в сумі 50% мінімального розміру заробітної плати.

Колонія мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання об­ладнується відповідно до загальних умов щодо обладнання установ виконан­ня покарань (п. 7 розділ ІІ ПВР УВП). Новелою є те, що в колонії мінімаль­ного рівня безпеки із загальними умовами тримання, де відбувають покаран­ня засуджені жінки, може бути створений сектор середнього рівня безпеки, в якому утримуються жінки, засуджені до довічного позбавлення волі, а також жінки, яким покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення во­лі замінено позбавленням волі на певний строк у порядку помилування. Ни­ні такий сектор існує в Качанівській виправній колонії № 54 у Харківській області.

3. Особливістю умов відбування покарання для засуджених у колоніях мі­німального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання є те, що в них встановлюється режим, передбачений для засуджених, які тримаються у діль­ницях соціальної реабілітації виправних колоній (ст. 99 КВК), а саме: 1) три­маються під наглядом, а на території житлової зони — під охороною; 2) у віль­ний від роботи час — від підйому до відбою — користуються правом вільного пересування в межах території колонії; 3) з дозволу адміністрації колонії мо­жуть пересуватися без нагляду поза територією колонії, але в межах населе­ного пункту, якщо це необхідно за характером виконуваної ними роботи чи у зв’язку з навчанням; 4) можуть носити цивільний одяг, не носити розпізна­вальні нагрудні знаки, мати при собі гроші та цінні речі, користуватися грішми без обмеження; 5) мають право відправляти листи, отримувати бандеролі, посилки, передачі, одержувати короткострокові побачення без обмеження, а тривалі побачення (до трьох діб) — один раз на місяць.

Зміна умов тримання засуджених у колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання можлива після відбуття шести місяців пока­рання в разі відсутності порушень режиму відбування покарання, наявності житлових умов. З дозволу адміністрації колонії вони можуть проживати в ме­жах населеного пункту, де розташована колонія, в особистих будинках або при­ватних квартирах зі своїми сім’ями, придбавати житловий будинок і заводити особисте господарство. Не менше одного разу на день у встановлений розпо­рядком дня час необхідно з’являтися до ЧПНУ або начальника відділення для реєстрації у спеціальному журналі.

Забороняється самочинно залишати межі виправної колонії або дільниці соціальної реабілітації, придбавати або зберігати будь-яку вогнепальну чи хо­лодну зброю, а також транспортні засоби і користуватися ними.

Специфіка існує в обладнанні колонії мінімального рівня безпеки з полег­шеними умовами тримання. Їх територія, як правило, обладнується огорожею суцільного заповнення з полегшених конструкцій та контрольно-пропускними пунктами. Межі колонії встановлюються і проходять уздовж її огорожі, про що засудженим оголошується під розписку, і вона долучається до особової справи. У них не створюються ПКТ, оскільки дисциплінарне стягнення у виді переве­дення до ПКТ в цих колоніях не застосовується — засуджені, які злісно пору­шують режим тримання, відповідно до ч. 3 ст. 101 КВК України, підпадають у встановленому порядку переведенню на більш високий рівень безпеки. Замість ПКТ в них передбачений ДІЗО, який відгороджується від інших споруд пар­каном суцільного заповнення. Приміщення чергового помічника начальника установи (далі — ЧПНУ), його заступника та чергової зміни молодших інспек­торів з нагляду та безпеки розташовується, як правило, в окремому приміщенні на межі між житловою та виробничою зонами. У разі відсутності виробничої зони — біля КПП з пропуску людей.