Читати книгу - "Американська трагедія"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
І більше нічого… легкі брижі на воді… неймовірна тиша і урочистість навкруги. І знову презирливий і глузливий крик цього зловісного, таємничого птаха.
Кит-кит-кит… кра-а-а-а!
Кит-кит-кит… кра-а-а-а!
Кит-кит-кит… кра-а-а-а!
Крик диявольського птаха на засохлому дереві. Помахи крил.
І Клайд важко, понуро і хмуро пливе до берега. Крики Роберти ще звучать у його вухах, він бачить останній безумний і благальний погляд її закочених очей. І — думка, що кінець кінцем адже він не вбив її. Ні, ні. Хвала богові І Він не зробив цього. І все ж (він виходить на берег і обтрушується від води) убив? Чи ні? Адже він не прийшов їй на поміч, а міг врятувати її.. І адже, власне, це його провина, що вона впала у воду, хоч у нього це й вийшло ненавмисне. І все ж… все ж…
Присмерк і тиша згасаючого дня. Глушина все тих самих гостинних лісів; біля свого сухого чемодана стоїть весь вимоклий Клайд і, ждучи ночі, намагається висушити свій одяг. Поки що він відв'язує від чемодана штатив фотоапарата, що так і не був використаний, і, відшукавши якнайдалі у лісі, на землі, непомітний, висохлий стовбур, ховає під ним штатив. Чи не бачив хто-небудь? Чи не дивиться хто-небудь? Потім він повертається і замислюється: куди йти? Він повинен піти на захід, потім на південь. Він не повинен збитися з дороги. Але ось знову крик цього птаха — різкий, що б’є по нервах. І потім — морок, який безсилі розсіяти літні зорі. І юнак пробирається через похмурий, безлюдний ліс; на голові його сухий капелюх із соломки, у руці чемодан, він іде швидко і все ж обережно— на південь… на південь…
Книга TPETЯ
РОЗДІЛ І
Округ Катаракі простягається від околиці селища, відомого під назвою Бухти Третьої милі, на п’ятдесят миль на північ до канадського кордону і від Сенашету та Індійських озер на сході на тридцять миль завширшки до річок Скелястої і Скарф. Більшу частину цього простору становлять безлюдні ліси й озера, але де-не-де розкидані і сільця та селища, як-от Кунц, Грасс-Лейк, Північний Уоллес, Браун-Лейк; в головному місті Бріджбурзі налічується не менш як дві тисячі жителів з п’ятнадцяти тисяч населення всього округу. На центральній площі міста — будинок суду, старий, але не потворний, прикрашений баштою з великим годинником, а над ним завжди кілька голубів; на цю площу виходять чотири головні вулиці містечка.
П’ятниця, дев’яте липня; у приміщенні суду в своєму кабінеті сидить слідчий Фред Хейт — рослий, широкоплечий чоловік із сивіючою бородою, якою міг би пишатися старійшина мормонів. У нього широке обличчя, величезні руки та ноги і відповідних розмірів постать.
В той час, коли починається наша розповідь, — приблизно о-пів на третю після полудня, — Хейт ліниво перегортав передплачений ним з бажання дружини каталог магазина, що висилає покупки поштою. Придивляючись до цін на черевики, куртки, шапки і шапочки для своїх всеїдних п'ятьох дітлахів, він помітив зимове пальто для себе — пальто солідного розміру, з великим коміром, широким поясом і чималими вражаючими гудзиками — і сумно замислився; при своєму бюджеті — три тисячі доларів на рік — він ніяк не може дозволити собі цієї зими таку розкіш, тим більше, що його дружина Елла вже мало не три роки мріє про хутряну шубку.
Але які б не були його міркування про це, їх перепинив телефонний дзвінок.
— Так, містер Хейт слухає… Це Уоллес Айхем з Біг-Бітерну?
Так, слухаю вас, Уоллес… потонула молода пара? Добре, зачекайте хвилинку…
І він обернувся до спритного юнака, що недавно приступив до державної діяльності на посаді «секретаря слідчого».
— Записуйте відомості, Ерл, — і потім у телефон — Добре, Уоллес, тепер скажіть мені факти — подробиці, так. Тіло жінки знайдено, а тіло її чоловіка ні… так… Перекинутий човен біля південного берега… так. Солом’яний капелюх без підкладки… так. Сліди ударів у неї біля рота й ока… її пальто і капелюх у гостиниці… так… В одній з кишень пальта лист… кому адресований? Місіс Олден, Більц, округ Майміко? Так… А тіло чоловіка ще шукають? Так… Поки що ніяких слідів?.. Розумію… Ну, гаразд… От що я вам скажу, Уоллес: пальто і капелюх нехай залишаються на місці. Дайте зміркувати… зараз пів на третю, — я приїду чотиригодинним поїздом. Здається, до нього висилають автобус з гостиниці? Гаразд, я ним і приїду, це точно… Так, Уоллес, запишіть імена всіх, хто там був, коли знайшли тіло. Що скажете ще? Вісімнадцять футів глибини, не менше? Так… За кочет зачепилась вуаль… так… Коричнева вуаль… Це все?., так… Гаразд, накажіть залишити все в тому самому вигляді, як ви знайшли. Я зараз їду. Так. Дякую, Уоллес… до побачення.
М-р Хейт повільно повісив трубку, так само повільно підвівся з свого широкого, оздобленого під горіх крісла, погладив густу бороду і подивився на Ерла Ньюкома, секретаря (він же секретар-друкарка, і клерк, і все що хочете).
— Ви все записали, Ерл?
— Так, сер.
— Тоді беріть пальто й капелюх і їдьмо. Нам треба встигнути на поїзд о третій десять. Ви зможете в поїзді заповнити кілька повісток для виклику свідків. Візьміть з собою на всякий випадок бланків п’ятнадцять — двадцять: треба буде записати імена свідків, яких ми зможемо знайти на місці. Та подзвоніть, будь ласка, місіс Хейт і скажіть, що я навряд чи встигну сьогодні на обід і навіть на останній поїзд. Можливо, ми пробудемо там і до завтра. В таких випадках ніколи не можна знати, як підуть справи, — слід приготуватися до всього.
Хейт підійшов до платяної шафи в кутку старої вогкої кімнати і вийняв звідти солом'яну панаму. Її широкі опущені донизу криси надавали деякого благородства його обличчю з лютими, але, власне, лагідними витрішкуватими очима і густющою бородою. Зібравшись, він
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Американська трагедія», після закриття браузера.
