BooksUkraine.com » Детективи » Три листки за вікном 📚 - Українською

Читати книгу - "Три листки за вікном"

172
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Три листки за вікном" автора Валерій Олександрович Шевчук. Жанр книги: Детективи. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 174 175 176 ... 200
Перейти на сторінку:
гостинне запрошення.

– Коли не завадять непередбачливі обставини, – відказав бравий воїн.

Грабунки відновилися рівно через тиждень. Полковник уже мав детально розроблений план операції, погоджений із губернатором і поставив у засідки два батальйони свого полку. Операцією керував він особисто і провів й з блискучим успіхом. Біля комори ксьондза-пробоща Мжозинського було зловлено на гарячому чотирнадцять чоловік – всі виявилися чинами інвалідної команди. Біля винного складу Абрамової захопили ще двадцять чоловік. Кожну групу конвоювало стільки солдатів, що коли вони проходили через місто, то тупіт стояв такий, що всі попрокидалися. На гауптвахті полковник влаштував допит, при якому вів себе гостро й невблаганно – всі затримані признали свою вину. Наступного дня Дупанов-Ростовський дозволив собі збудити спозаранку генерал-губернатора і доповів йому про результат операції. Ще вночі було послано нарочного до корпусного командира внутрішньої сторожі та військового міністра.

Іщинського заарештував сам полковник, витягши його з теплої постелі.

– Пане Іщинський, – сказав він, – мушу попросити вибачити мені. Склалися такі обставини, що я на бал до вас не прийду…

РОЗДІЛ XII

Незабаром прибув у місто на ревізію сам князь Матневський-Шашкін. Вже перед цим приїздом гімназію почало трусити в лихоманці, мені навіть здалося (я саме йшов на роботу), що тремтить і сам будинок. Вчителі поблідли і зробилися на голову нижчі, сходилися й шепотілися, переказуючи всілякі страхи, які ходили про попечителя, цей настрій передався учням, і на уроках навіть у Бергена стояла моторошна тиша. Оповідали, що князь останнім часом страждає печінкою, від чого став роздратований та в'їдливий; у нього всі звички східного деспота, і він просто відставляє від посади вчителів тільки за те, що йому не сподобалася їхня фізіономія. Найбільше мучився через те Міхневич, який з-поміж нас найменше славився красою; здається, під впливом цих мук, він підійшов до мене і вперше заговорив, на що я відповів цілком миролюбно – стрілятися з цим диваком я все-таки наміру не мав. Ми обміркували шкільні справи, і тільки насамкінець Міхневич запитав у мене, дивно скосивши око, чи не шукаю я скарб?

– Перед приїздом попечителя ламати собі стіни? – здивовано вигукнув я.

Міхневич коротко кивнув, погоджуючись зі мною, і спитав, чи оглядатиме попечитель приватні квартири вчителів.

– Ми живемо не в приватному приміщенні, – строго зауважив я, – а в казенних квартирах, і було б дивно, щоб ті квартири попечитель не оглянув.

Я дивився при цьому на Міхневича невинними очима, і він, не зрозумівши, що я потихеньку кепкую з нього, не на жарт злякався. Незграбно махнув лівицею і якнайшвидше подався від мене геть: за такий короткий час навряд чи встиг би зробити в себе ремонт і цілком знищити сліди своїх пошукових операцій. Я ж не міг утриматися, щоб не усміхнутись сакраментальне; пішов в учительську взяти журнал, бо в цей час задзенькотів дзвінок.

Виходячи з гімназії після занять, я мимовільно повернувся: трусився не тільки гімназійний будинок, але й усе навколо, а вже найбільше я сам. Один тільки Ковнірчук був при цьому видимо благодушний; я знав, що в його домі зараз посилено дресируються всі троє його названих синів; все там чистять і миють, а порядкує найбільше Охоцька. На оказію було найнято найліпших кухарів, які хоч і готували пісні страви, але ті мали відзначатися вишуканістю; окрім того, Ковнірчук позичав, де тільки міг, ікони, одну навіть доставили йому з церкви. Водночас було накуплено чимало лампадок, які розвішувалися під безпосереднім керівництвом самого директора. Ікони теж розставлялися відповідно до його вказівок, одне тільки було дивно: будинок Ковнірчука не тремтів та й сам директор благодушно усміхався, наче мав від усього немалу втіху. Діти Охоцькоі розучували псальми, награвала їм до співу сама Охоцька, і щоразу, як тільки повертався директор додому, всі троє виходили йому назустріч у передпокій, ставали по ранжиру, смиренно кланялися, а тоді на помах руки Охоцької починали печальний спів. При тому вони дивилися замилуваними очима на директора гімназії й уявляли, що перед ними стоїть сам попечитель Київського учбового округу – очі їхні покривала волога імла, а в декого незмінно з'являлися й правдиві сльози, особливо в меншенького (був він до витискання сліз незрівнянний майстер), і це настільки зворушувало, що Ковнірчук підходив і цілував кожного юного співака в лоба, наділяючи їм за цей подвиг по копійці, що хлопці приймали з належною скромністю й охотою.

Це не перешкодило їм знову перетягти на моїх сходах мотузку, але цього разу я помітив пастку завчасу, метнувся за увірвителями, але знову встиг побачити тільки миготливі спини, цього разу обтягнуті новими пальтами, – хлопці виявилися прудкіші за мене. Охоцька зовсім відмовила мені в столуванні. Відтак я мав певну недовигоду, бо змушений був дбати про харчі сам, що в свою чергу зіпсувало мені трохи гумору. Я ходив обідати й снідати в недорогий ресторанчик, а вечері мав сухі; самовар же розпалював, бігаючи по жар до гімназійного сторожа, який був водночас і нашим грубником. Всі оці хвилювання змінили усталений ритм мого існування, і я скинув з себе зайву вагу, яку здобув на харчах Охоцької, і перетворився на такого ж зляканого й затурканого, як і всі мої колеги по гімназії. Міхневич спішно закликав до себе робітників, щоб зробити в розгромленій квартирі хоч видимість ладу; при зустрічах зі мною він знову метав очима блискавки, наче звинувачуючи мене за цей свій клопіт, і помічати оті блискавки стало тепер єдиною моєю втіхою. Він бігав до колег позичати гроші на ремонт, оминувши тільки мене, що прикрості мені не склало, скоріше навпаки. В гімназії в цей час ішла велика робота: милися підлоги й вікна, надраювалися мідні ручки дверей. Учні на перервах не бігали по коридорах, а ходили так сторожко, наче побоювалися, що кожної хвилини може розверзтися в них під ногами прірва.

Але всі страхи виявилися даремні, князь вибрався не так ревізувати гімназію, як навідати свого богомільного підлеглого, вбачаючи в Ковнірчукові споріднену собі душу. Я не міг пропустити такого надзвичайного спектаклю, тож змушував себе якнайчастіше гуляти поблизу дому Ковнірчука іноді у видимій іпостасі, а більше в невидимій, бо на цій дорозі здибувався з Охоцькою, а впадати зайвий раз їй на очі було б необачно. Охоцька в ці дні мала й справді безліч клопотів по впорядкуванню житла Ковнірчука; офіційно вона вважалася його економкою, але дбала про той дім, здається, від щирого серця. Зрештою, мої запобіжні заходи виявилися ні до чого: директор незабаром звідався не тільки про день приїзду попечителя, але й точну годину тієї події,

1 ... 174 175 176 ... 200
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Три листки за вікном», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Три листки за вікном"