Читати книгу - "Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна"

лиховіснішими. Вразила мене й інша річ: не вірилося, що цей Козир виготовив мудрий чарівник Дворкін, колишній митець і наставник Оберонових дітей. До цієї миті мені не спадало на думку, що хтось інший міг би зробити таке. І хоча стиль видавався трохи знайомим, ця робота не належала йому. Де ж іще я бачив такі ретельно вивірені лінії, не спонтанні, як у майстра, а такі, неначе кожен рух ретельно обмірковувався, перш ніж ручка торкнеться паперу? Була тут ще якась хиба: рівень схематизації відрізнявся від наших Козирів, буцімто митець працював зі старими спогадами, просвітками й описами, а не з живою людиною.

— Козир, Корвіне. Дай, будь ласка, — мовив Рендом.

Було в його тоні щось таке, що змусило мене завагатися. Закралося відчуття, нібито він зміг обігнати мене у чомусь дуже важливому — а такі відчуття я геть не люблю.

— Я тут заради тебе гладив ось того бридкого стариганя і навіть порізався для нашої справи, Корвіне. Дай мені його.

Я простягнув карту, і моє збентеження наростало, коли він узяв її до рук і насупився. Чому я раптом почав поводитися як бовдур? Невже ніч у Tip-на Ноґті сповільнює мозкову активність? Чому...

І тут Рендом почав лаятися. Низка виголошених ним проклять перевершувала все чуте мною за довгу військову кар'єру.

А тоді:

— Що це? — запитав я. — Не розумію.

— Амберська кров, — нарешті мовив він. — Хто б це не зробив, він спершу пройшов Лабіринтом, розумієш? Потім вони стояли там, у центрі, й викликали його через Козир. Коли він відповів і було встановлено надійний зв'язок, вони вдарили його. Його кров, як і моя власна, пролилася на Лабіринт, знищуючи його частину.

На кілька глибоких вдихів запала тиша.

— Пахне якимось ритуалом, — зауважив я.

— Дідько забери ритуали! — вигукнув він. — Дідько їх усіх бери! Хтось із них помре, Корвіне. Я вб'ю його — або її.

— Я досі не...

— Я дурень, — відказав він, — тому що не побачив це одразу. Поглянь! Ближче поглянь!

Він тицьнув мені проколотий Козир. Я вдивлявся в нього — і досі нічого не бачив.

— А тепер поглянь на мене! — продовжував він. — Глянь на мене!

Я послухався. Тоді знову глянув на карту. І збагнув, до чого він веде.

— Для нього я ніколи не був чимось більшим за шепіт життя у пітьмі. Але вони використали мого сина для цього, — мовив він. — Отже, це зображення Мартіна.

2

Стоячи там, біля пошкодженого Лабіринту, я вдивлявся в портрет чоловіка, який міг бути, а міг і не бути сином Рендома. Можливо — а можливо, й ні — він прийняв смерть від ножа, що прийшов з Лабіринту. Подумки я стрибнув далеко назад, щоби хоч на мить прокрутити знову події, що привели мене сюди, до цих надзвичайних відкриттів. Нещодавно я дізнався стільки нового, в результаті чого події останніх кількох років складалися в зовсім іншу історію, ніж та, яку я знав, коли проживав ті дні. А тепер нові ймовірності й закладені в них факти знову змінювали мою точку зору.

Коли я прийшов до тями в «Ґрінвуді», приватному шпиталі в північній частині штату Нью-Йорк, де провів два цілком безтямних тижні після аварії, то навіть імені свого не знав. Нещодавно мені розповіли, що аварію відразу після моєї втечі з Портерівської психлікарні в Олбані підлаштував братик Блейз. Саме таку історію я почув від іншого свого брата Бранда, котрий запроторив мене до тієї лікарні на підставі фальшивої психіатричної посвідки. У «Портері» на мені впродовж кількох днів застосовували шокову терапію. Результати її були сумнівними, однак вона запустила процес відновлення деяких спогадів. Схоже, це настільки налякало Блейза, що він скоїв замах на моє життя, коли я тікав. Якраз на повороті біля озера він прострелив мені кілька шин. Та акція точно могла б завершитися моєю смертю, якби за Блейзом ніс у ніс не йшов Бранд, котрий захищав власні страхові інвестиції — мене. Він розповідав, що перекинувся кількома слівцями з копами, витягнув мене з озера і надавав першу медичну допомогу, поки підоспіла «швидка». Невдовзі після того його впіймали колишні спільники — Блейз і наша сестра Фіона. Вони запроторили його до вежі з дуже пильною охороною, десь у віддалених краях Тіней.

Дві придворні кліки плели інтриги та контрінтриги навколо трону, наступали одне одному на п'яти, дихали одне одному в потилиці та займалися іншими неподобствами такого штабу. Мій брат Ерік, якого підтримували Джуліан та Каїн, мав зійти на трон, що стояв порожнім після незрозумілого зникнення нашого батька, Оберона. Незрозумілого для Еріка, Джуліана та Каїна. А для іншої групи, яка складалася із Блейза, Фіони та — колись — Бранда, нічого незрозумілого не було, адже те зникнення влаштували саме вони. Підготували цілий ряд подій, які мали розчистити Блейзу шлях до трону. Але Бранд припустився тактичної помилки, спробувавши заручитися підтримкою Каїна в їхній грі за трон, а Каїн вирішив, що йому й надалі краще підтримувати Еріка. Це змусило Бранда серйозно переосмислити власну позицію, але не призвело до негайної зради своїх спільників. Через певний час Блейз та Фіона вирішили використати своїх таємних союзників проти Еріка. Бранд завагався, остерігаючись могутності цих сил, і в результаті отримав копняка від Блейза та Фіони. Коли всі від нього відвернулися, Бранд вирішив повністю відновити баланс сил, помандрувавши до Тіні Земля, де Ерік полишив мене вмирати багато століть тому. Набагато пізніше Ерік дізнався, що я не вмер, але повністю втратив пам'ять, що для нього було так само добре. Він відрядив нашу сестру Флору наглядати за мною, сподіваючись, що це вигнання буде для мене останнім. Пізніше Бранд розповів, що доручив мене психлікарні «Портер» у сповненому відчаю бажанні відновити мою пам'ять перед поверненням до Амбера.

Доки Фіона з Блейзом давали раду Бранду, Ерік постійно підтримував зв'язок з Флорою. Вона подбала про моє переведення до «Ґрінвуду» з клініки, куди мене поклала поліція, наказала, щоби мене наколювали наркотиками, поки Ерік готувався до своєї коронації в Амбері. Зовсім скоро ідилічність життя мого брата Рендома в Тексорамі була порушена звісткою від Бранда. Той благав про порятунок та ще й дав про себе знати не через звичні родинні канали зв'язку, тобто Козирі. Поки Рендом, який, на щастя, не належав до конфліктних груп, займався порятунком Бранда, я зміг утекти з «Ґрінвуда»,