Читати книгу - "Коли курява спаде"

туси Мерці, тож слуги шикувалися на його шляху і своїми тілами загороджували вітру шлях. Кожного дня до нас прибували гості. Приїхали майже всі туси. Серед них, звичайно ж, був і туси Лха Шопа. Він був родичем родини Мерці, крім того, в роки голодомору, коли я тільки почав будувати тут поселення, він жив у мене досить довгий час. Я повинен сказати, що серед усіх туси він був єдиний, хто вмів займатися торгівлею. Коли він із своїми людьми й кіньми з’явився на горизонті, всі інші туси, які вже прибули до нас, спустились униз зустрічати його. При цьому вони зовсім затоптали червоний килим, що його розстеляли перед гостями, тож я наказав своїм людям винести новий.

Туси Лха Шопа перетнув занурене в обідню дрімоту селище й виїхав на дерев'яний місток. Він став ще огряднішим. Тож спочатку всі побачили якийсь роздутий лантух на спині в коня. І тільки коли кінь під'їхав ближче, я зміг роздивитись між тим схожим на лантух тілом і капелюхом з широкими крисами привітне обличчя мого друга.

Зверніть увагу: перед ним стояли більшість місцевих туси, однак він тільки трохи підняв перед ними капелюха. Я ж колись відняв у нього значну кількість земель, однак щойно зійшовши з коня, він міцно обійняв мене, ми стукнулись чолами, притулились щоками і потерлись носами. Потім усі почули, як туси Лха Шопа, ледь не захлинаючись своїм голосом, промовив:

— Гей, мій друже! Мій друже!

Туси Лха Шопа уже не міг самостійно піднятись на горішній поверх. Тоді підлеглі взяли в наставника Хуана гарне крісло і посадили в нього туси Лха Шопу та понесли нагору. Однак навіть сидячи в тому кріслі, він продовжував міцно тримати мене за руку й казав:

— Бачиш, я ще маю силу в спині, щоб сидіти на коні, й силу в руках, щоб триматися за свого друга.

Я повинен сказати, що цей туси має бути зразком для всіх інших туси.

Туси, який приїхав в останній день, був юнаком, якого ніхто не знав. Він виявився новим туси Вангбо. Він їхав далеко в об'їзд з наших південних кордонів, тож йому знадобилося більше часу, ніж іншим. Найкоротший для нього шлях пролягав через землі туси Мерці, але він не наважився туди їхати. Почувши це, туси Мерці розреготався, однак його сміх дуже швидко перейшов у жорстокий кашель. Туси Вангбо не звертав великої уваги на туси Мерці, адже він вважав його суперником померлого туси Вангбо, а не своїм.

— Сподіваюсь, у нас знайдуться спільні теми для розмови, — сказав він мені.

Я налив йому в піалу горілки, запрошуючи таким чином говорити далі.

— Нам слід закопати ненависть у землю, а не носити її в животі, — сказав він.

Управитель спитав, чи він хоче попросити про щось панича.

Туси Вангбо розсміявся й попросив виділити йому шматок землі в поселенні, щоб він також міг займатися тут торгівлею. Туси Мерці заперечно захитав до мене головою. Однак я погодився на прохання туси Вангбо. Він заявив, що буде вчасно платити мені податки.

— Навіщо мені стільки грошей? — запитав я. — Якби китайці ще воювали з японцями, я б, як мій дядько, купував літаки. Однак японці вже програли, то що ж мені робити з грошима?

— Хіба китайці не воюють тепер між собою? — спитав хтось.

— Наставник Хуан говорить, що ця війна буде останньою в Китаї, — сказав я.

Туси почали питати в наставника Хуана, хто переможе — червоні китайці чи білі китайці.

— Не важливо, хто, — сказав наставник Хуан, — однак на той час туси вже не зможуть жити так, як нині. Не зможуть визнавати кожен сам себе найвищим правителем.

— Якщо ми всі об'єднаємось, скільки нас є, то хіба не зможемо перемогти одного китайського правителя? — почали питати туси.

Наставник Хуан розреготався й сказав до дружини туси Мерці, також китаянки:

— Ви чули, пані, яку маячню говорять ці люди?

Однак туси ніяк не хотіли з тим змиритися, а тусиня навіть схопилась за меча, щоб убити мого наставника, але інші туси її стримали.

— Чи є ще чоловіки серед туси? — заволала вона. — Вони всі вимерли!

44. Зустріч туси

Кожен день туси проводили разом — сиділи й точили бесіди про те, про се.

Одного дня управитель спитав мене, з якою метою я запросив сюди всіх цих людей.

Тільки тоді я почав міркувати над цим питанням. Так, дійсно, чи я запросив їх тільки для того, щоб вони зустрілися ще раз із своїми друзями й ворогами перед смертю? Якщо це так, тоді ніхто в світі не повірить, що є