Читати книгу - "Війни художників"

— Запам’ятайте, Брюкнере, перебування у натовпі — сьогодні для мене найбезпечніше місце. Набагато безпечніше, ніж штаб із моїми генералами чи канцелярія з партійними функціонерами. Натовп за секунду розірве на шматки того, хто спробує вистрелити у мене з пістолета чи кинути у мій бік гранату!

Берлін знав про повернення свого фюрера з Парижа. Доктор Геббельс поквапився сповістити про це по радіо. І тисячі берлінців зустрічали Гітлера як героя. На Вільгельмплац йому влаштували овацію. Берлінці вітали того, хто підкорив Париж і змив ганьбу жахливого приниження, завданого підписанням Версальського договору. Берлінці сподіваються, що перемога, здобута у Франції, знаменує кінець конфлікту в Європі. А ще вони сподівалися, що незабаром німці будуть керувати Європою, а далі — усім світом. Так обіцяв їм улюблений фюрер, якому вони беззаперечно вірили.

Люди з квітами в руках стояли обабіч вулиць, де рухався кортеж, вітали свого фюрера з балконів будинків. Дерева були обліплені хлопчаками у формі гітлерюгенду, які розмахували червоно-білими прапорцями. Квіти летіли під колеса суперавтомобіля. Руки тягнулися до кумира і фюрера нації. Діти на плечах у батьків тримали руку в нацистському привітанні й кричали «хайль!»

Солдати з «Лейбштандарту СС Адольф Гітлер» у чорній формі, високих чоботах і сталевих шоломах, із червоними пов’язками на рукавах стримували натовп. Тримаючи один одного за паски, якими були підперезані френчі, вони створювали живий ланцюг, аби кортеж міг проїхати. Попереду автомобіля фюрера їхав автомобіль з кінооператором на даху. Ці кадри мали стати надбанням історії!

Гітлер посміхався й салютував підняттям руки. Він здавався собі Цезарем, який повертається у Рим, розширивши свою імперію до нечуваних раніше меж. Він думав про те, що багато правителів, рівняючись на Цезаря, навіть титули свої робили похідними від його імені — і кайзер, і цар. І перше, і друге були похідними від «Цезар». Для німців він був і фюрером, і кайзером, і царем в одній особі. А скоро мав стати таким для всієї Європи.

23 червня 1940 року

Берлін—Париж—Берлін

А сьогодні особистий пілот Гітлера Ганс Баур о 5-й ранку посадив літак фюрера — дванадцятимістний «Кондор» у паризькому аеропорту Ле-Бурже. Красень «Кондор», зроблений на заводі «Фоке-Вульф» і здатний здійснювати без посадки транс’євразійські перельоти, був одним із найкращих транспортників світу.

Гітлер вирішив подивитися Париж, доки парижани проснуться. І коли кавалькада машин мчала в центр Парижа, двірники ще тільки підмітали вулиці й тротуари, якими кудись простували поодинокі перехожі. Вони зі здивуванням повертали голови услід кавалькаді автомобілів, які з ревінням мчали вулицею.

Гітлер, не приховуючи цікавості, відхиляв однією рукою шторку й оглядав підкорену столицю. Ось воно! Він здійснив свою мрію, Європа біля його ніг! Від зробленого і планів на майбутнє захоплювало подих. Тепер він перебудує її, як вважає за потрібне. Всі європейські правителі уже шукають можливості зустрітися з ним, а ще кілька років тому вважали «каліфом на годину»! Чи міг він, безробітний юнак з Лінца, що ледве заробляв собі на їжу малюванням акварелей, сподіватися, що здійснить таке? Чи міг він, хлопець, який міг потрапити в театр тільки на стоячі місця і харчувався безкоштовним супом для безробітних, мріяти, що Париж, столиця Європи, буде колись кинута до його ніг?

Від пропозиції провести парад перемоги, зробленої йому в аеропорту комендантом Берліна, Гітлер відмовився, пославшись на небезпеку нальоту англійської авіації. Хоча справа була не в тому. Він не хотів в очах європейців виглядати варваром. Він хотів виглядати людиною, яка несе Європі культуру, порядок і благополуччя, яке Європа одержить під його керівництвом.

Гітлера супроводжував Макс Аман, старий приятель фюрера ще по Першій світовій, тоді — старший унтер-офіцер, а нині видавець-мільйонер. Був з ним і новий улюбленець фюрера — молодий архітектор Альберт Шпеєр, з яким він і збирався перебудовувати спочатку Німеччину і Європу, а потім і весь світ. Шпеєр був учнем Пауля Троста, людини, яка формувала неокласичний стиль Третього рейху. Ну і, звісно, ад’ютанти й кілька старших офіцерів.

Учитель Шпеєра Трост помер у 1934 році, і його справу продовжив молодий здібний учень. Саме Шпеєру Гітлер доручив здійснити перший крок на шляху реалізації своїх планів — грандіозну перебудову Берліна. Він мав стати новим містом. Містом грандіозних, монументальних споруд. Це мало бути місто, в яке будуть приїжджати паломники з усього світу, щоб лише поглянути на його чудові будинки й широкі проспекти. Шпеєр уже почав будівництво найбільшої у світі споруди — Дому зборів або Народного дому. Дім зборів мав уміщати 170 000 осіб. Тут мали відбуватися з’їзди представників об’єднаної Європи. Об’єднаної, звісно, під його керівництвом. Під керівництвом фюрера не лише німецького, а й усіх європейських народів. За винятком, звісно, унтерменшів і євреїв. Шпеєр запланував також побудувати на головній площі майбутньої столиці світу тріумфальну арку, ескіз якої накидав сам Гітлер. Вона повинна була бути у двадцять разів більшою за Тріумфальну арку в Парижі.

Творіння Шпеєра в Берліні мали увібрати все найкраще в архітектурі. І саме для цього Гітлер узяв Шпеєра до Парижа. Нехай подивиться на місто, яке досі називали неофіційною столицею Європи! Щоб завтра такою столицею став Берлін!

Першу зупинку кавалькада з трьох «мерседесів» зробила біля «Гранд-опера», створеної блискучим архітектором Гарньє. Тут на делегацію чекали два десятки військових, здебільшого старших офіцерів, у шинелях із червоними відворотами і брюках із червоними лампасами. Вони вітали фюрера вигуками «зіг хайль!» і підняттям рук. Гітлер привітався з кожним за руку. Посмішка задоволення не сходила з його обличчя. Він коротко подякував усім за службу.

Гітлеру стало холодно, й ад’ютант накинув на нього світлий плащ, який дисонував із чорно-сірим одягом оточення. Таким він і залишився на фото, що були зроблені в той день у Парижі. В ідіотському світлому плащі серед натовпу чорних і сіро-зелених мундирів. У «Гранд-опера» Гітлер уважно