Читати книгу - "Чайна М'євіль. Вокзал на вулиці Відчаю"

Уперше за весь час Айзек підвів очі на скульптуру за спиною Лін, на яку та розмазувала хепрійську слину. Це був неймовірний жахний калейдоскоп нічних кошмарів: парості рук, ніг, очей стриміли в найхимерніших комбінаціях. Вона стояла майже завершена, тільки замість голови — гладенький каркас і пустка, де мало би бути плече.

Айзек відкрив рота й озирнувся на Лін.

Лемюель був правий. Пістрявому не було резону залишати Лін в живих. Будь-хто інший на її місці загинув би. Однак незвичайні здібності скульпторки живили його марнославство, його містичне самозвеличення й філософські марення. Цього Лемюель знати не міг.

Пістрявий не стерпів би незавершеної роботи.

Увійшли Дерхан із Яґареком. Побачивши Лін, жінка скрикнула геть чисто, як Айзек, підбігла й обійняла обох, плачучи й усміхаючись.

Яґарек ніяково потупав до трійці.

Айзек все бурмотів щось Лін, знову й знову повторював, як йому шкода і що він думав, вона вже померла, що він прийшов би.

«Змушував мене працювати, бив і... мучив, ображав», — мерехтіли пальці напівпритомної й змученої від хвилювання Лін.

Яґарек хотів щось сказати, та раптом смикнув головою й роззирнувся.

З коридору долинало квапливе тупотіння.

Айзек, підтримуючи та не випускаючи з обіймів Лін, підвівся. Дерхан відійшла від них, витягла пістолі й повернулася до дверей. Яґарек припав до стіни в тіні статуї, тримаючи напоготові скручений кільцями батіг.

Двері з розгону відчинилися й гупнули об стіну.

Перед ними стояв Пістрявий.

Айзек обзирав покручений силует на тлі фарбованих чорним стін коридору. Сад розмаїтих суцвіть кінцівок, жива мозаїка органічних форм. В Айзека від зачудування відвисла щелепа. Розглядаючи козячі, пташині й собачі ноги, ґрона чіпких щупалець і ґулі органічних тканин, складних утворень кісток і нарощеної шкіри, він зрозумів, що Лін без вигадки ліпила з натури.

Забачивши його, Лін заклякла від страху й згадки про біль. Айзек відчув, як його затоплює лють.

Пістрявий відступив на крок і повернувся в бік коридору.

— Охорона! — гукнув він одним із численних ротів. — Сюди негайно! — Й знову ступив на поріг.

— Ґрімнебуліне, — промовив він. — Прийшов-таки. Хіба ти не отримав моє послання? Бачу, ти злегка неуважний. — І ступив у ледь освітлену кімнату.

Дерхан вистрілила двічі. Кулі пробили броньовану шкіру й кущики хутра. Він поточився на численних ногах й заревів від болю. За хвилю крик переріс у моторошний сміх.

— Надто багато внутрішніх органів, аби мене поранити, бездарна ти шльондро, — викрикнув він.

Дерхан зло сплюнула й почала обережно підбиратися до стіни.

Айзек обзирав Пістрявого, бачив, як скрегочуть зуби в безлічі ротів. Підлога несамовито здригалася від гупання кроків у коридорі.

На порозі позаду Пістрявого з’явилася охорона. Ґевали розмахували зброєю, чекаючи наказу. Айзеку на хвильку стало млосно: у чоловіків не було облич — лише черепи, туго обтягнуті шкірою. «Що за трясця їх поробила?» — подумав очманіло, але в ту ж мить помітив дзеркала ззаду шоломів.

Він аж очі вирячив, здогадавшись, що у цих голомозих Пороблених голова повернута на сто вісімдесят градусів — ідеально припасована для боротьби з глитай-нетлями. Вони, дивлячись у свої дзеркала, стояли та чекали на наказ.

Пістрявий вивільнив одну з огидних членистих кінцівок і тицьнув нею в Лін.

— Закінчуй бісову роботу, жуча суко, інакше — сама знаєш, що буде! — гаркнув він і пошкутильгав до них з Айзеком.

Айзек з воістину звірячим ревом відштовхнув Лін набік. Вона не стримала цівочку хемічної тривоги, заламувала руки й просила лишитися з нею, та він уже йшов на Пістрявого, підбурюваний мукою провини й люті.

Ворог загорлав, приймаючи Айзеків виклик.

Зненацька почувся гучний гуркіт. Підлогу кімнати встелило скляне крихіття з розбитої шиби. Когось заюшило кров’ю. Лунали прокляття.

Айзек завмер посеред кімнати. Пістрявий закляк прямо перед ним. Шеренги охоронців м’яли в руках зброю та викрикували один одному накази. Айзек зазирнув у дзеркала в себе перед очима.

Позаду нього, облямована зазубленою віконною рамою, стояла остання глитай-нетля. З неї, немов тягуча рідина, зісковзувало скляне кришиво.

Айзекові забракло повітря.

Це була велетенська, жаска сила. Вона стояла трохи віддалік од вікна — хижа стійка, розмаїті безжальні кінцівки дряпали підлогу. Вона нависала, немов горила — тіло страшної міці й вишуканої жорстокості.

Немислимі крила тварюки були розчахнуті. На них — вибух візерунків, немов феєрверки на негативах.

Пістрявий стояв лицем до величного звіра — у його полоні. Він позирав на крила розсипом незмигних очей. Позаду, схвильовано перегукуючись, трясли зброєю його бойовики.

Дерхан із Яґареком стояли спиною до стіни. Айзек бачив їх у свої дзеркала. Їм не було видко візерунчастих боків крил. Обидвоє заціпеніли від шоку, але не від гіпнотичної істоти.

Між нетлею та Айзеком лежала, розпластавшись на дошках під каскадом битого скла, Лін.

— Лін! — вигукнув Айзек у відчаї. — Не озирайся! Не дивися назад! Ходи до мене!

Лін завмерла, почувши його наляканий голос. Вона бачила, як він дуже незграбно простягує руку назад і нерішуче ступає до неї, так і не повернувшись лицем.

Вона повільно, дуже повільно поповзла до нього.

Позаду линуло низьке, звіряче гарчання.

Глитай-нетля випросталася, войовнича й сум’ятна. Вона відчувала смак розумів довкола, як вони переміщаються — з острахом та водночас із загрозою.

Потвора все ще не оговталася від бійні, в якій загинули її родички. Один із колючих щупальців нервово хльоскав по землі, як хвіст.

Прямо перед нею був один розум-бранець. Але ж вона широко розчепірила крила, а піймався тільки один?.. Дивина. Тварюка повернулася до основної маси ворогів й змахнула гіпнотично крильми, силкуючись затягти всіх у полон і випотрошити, добувши їхні мрії та сни.

Ті ж не піддавалися.

І глитай-нетля запанікувала.

Охоронці позаду Пістрявого ніяково засовалися. Вони спробували проштовхнутися повз свого боса, однак той заціпенів на порозі, безліч його ніг міцно трималися землі, немов приклеєні. Він позирав на крила нетлі, впавши у глибокий транс.

Позад нього вишикувалися п’ять Пороблених, урівноважених бійців, спеціально оснащених для захисту від нетель на випадок їхньої утечі. Окрім стрілецької зброї, у трьох були ще й вогнемети, в одного — балон із фемтокорозивною кислотою, а в п’ятого — електротавматургічний шипомет. Вони добре бачили здобич, однак ніяк не могли протиснутися повз хазяїна.

Люди Пістрявого намагалися цілитися в обхід нього, та масивна туша перекривала лінію вогню. Бійці перекрикувалися між собою, силкувалися розробити якусь стратегію, але марно. Зазирали у свої дзеркала, бачили хижу істоту в прогалинах між одвірком і силуетом непорушного хазяїна та здригалися від жаху.