Читати книгу - "Межі пристойності, Лана Вернік"

— Павленко, ти хоч щось не вмієш? — грайливо запитала Кароліна, коли вони відпочивали після втіх.

— Пробачати, — відповів він їй тоді з посмішкою, навіть не задумуючись, в той момент вона не звернула на цю фразу особливої уваги. Зрозуміла потім.

Артур ніколи нікому не давав другий шанс і на той виступ погодився не просто так. Він хотів довести їй, її матері і батьку, що він кращий, ніж вони уявляли. Щоб вони побачили, кого втратили, а потім... відмовився від подальших виступів.

Коли Кароліна прибігла благати повернутися — обіцяв подумати. Обіцяв більше для того, щоб вона пішла, бо її благання і завивання починали дратувати. Вона хотіла успіху і заради цього була ладна на все...

Потім стався той жахливий виїзд з хлопцями, де їх підставили, і питання танців зникло саме по собі. Батька Кароліни посадили, вона з матір’ю кудись поїхала і тепер Артур знав куди. Кароліна постукалася до нього в друзі у фейсбуці кілька днів тому, країна проживання — Росія. Здається, звідти була її мама. Він запит ще не підтвердив, просто проглянув профіль і вирішив не поспішати.

Кароліна з мамою відкрили школу танців у своєму місті. У світлинах профілю були фото з переможних виступів, на яких вона була з ним разом. Адже всі її перемоги в танцювальних конкурсах були лише з ним… Додати таку нову подругу, не поговоривши зі Златою, не наважився, хоч дівчина і не знала про його тісний зв’язок з колишньою партнеркою, у Кароліни мали бути й інші, більш відверті фото. Навряд чи вона їх виставить на загал, проте, навіщо ризикувати?

Сон ніяк не йшов. У тьмяному світлі кімнати блищав смарагд каблучки на лівій руці Злати. “Ідеальний камінь”... Він ставав викликом для нього. Артур відчував, що має розгадати його за́гадку. Після операції Злати, коли вона трохи відновиться, вони обов’язково поїдуть шукати відповіді.

Він накрив руку дівчини своєю, піднявши її трохи вище, до серця. І сон, нарешті, поступово здолав його.

Прокинулись вони майже одночасно, від дитячого крику на вулиці. Маля чогось дуже наполегливо домагалося, розрізаючи тишу недільного ранку своїм вереском. Злата підняла голову, намагаючись розчути звук з вулиці. Артур відкрив очі, оцінюючи ситуацію: де і кого ріжуть, погладив її спину.

— Що там за трагедія? — сонно сказав він.

— Їдуть до бабусі і лишили вдома коника, — Злата поклала голову назад, але така відповідь здивувала Артура.

Він відхилив її, повернув на спину і питально зазирнув в очі.

— Ти це розчула?.. — він був здивований, як можливо було в тому потоці звуків хоч щось зрозуміти?

— Так… — вона, ніяковіючи, усміхнулась.

Артур був вражений. Звісно, він знав, що у Злати музичний слух, але розчути щось у істеричному вереску?..

— Вони повернулися за ним, — тихо вимовила вона.

Крик дійсно припинився, а Артур ніяк не міг оговтатися від враження, яке справила на нього така її неймовірна здатність розчути й зрозуміти плач чужої дитини.

— Я вже казав тобі, що хочу з тобою одружитися? — запитав він, нависши над нею.

— Так, — Злата посміхнулась і поклала долоні йому на ключиці. — Я погодилася, начебто...

— Ніяких “начебто”, ти точно погодилася, — Артур закивав головою, — я пам’ятаю. Думаю, зараз саме момент обговорити питання дітей, бо оце, що ти щойно зробила… — він махнув рукою у бік балкону декілька разів, тримаючись над нею на одній руці. — Я впевнений, ти будеш чудовою матір’ю… — він повернув руку на місце, утримуючись над нею знову обома руками.

Злата провела долонями від його ключиць до плечей, замислено дивлячись перед собою.

— Тільки за твоєї участі, — вона грайливо усміхнулась і поглянула в його очі кольору кориці, що були прикуті до неї і обпікали жаром бажання.

— О, за це не переживай, я охоче прийматиму участь у геть усіх етапах, — він схилився і поцілував Злату так жадібно, ніби не бачив її декілька днів. Підсунувши свої руки під його, вона обхопила його спину і вперлася нігтями в його гарячу шкіру. Відчувши ці уколи, він підвів голову.

— Точно у всіх, а не лише у початковому? — уточнила Злата, насупивши брови.

— Сонечку, я готовий ходити з тобою в жіночу консультацію, бути присутнім на пологах, міняти підгузки, колихати, гуляти і вкладати дитину спати, до того ж, в останніх чотирьох позиціях, у мене є досвід з моїми меншими сестрами, — Артур підняв брови,— так що я ну майже ідеальний варіант.

— Чому майже?

— Не зможу годувати грудьми, — він перемістився вниз, взявши губами її сосок, Злата прикрила очі і усміхнулась.

— В тебе ще є час навчитися, ти ж любиш вчитися, — вимовила вона, зариваючись пальцями в його зачіску. Їй так подобалося проводити рукою по короткому волоссю на його потилиці, пересуваючи руки до маківки.

— Я охоче допомагатиму тобі зціджувати зайве молоко, так з мене буде більше користі, — він посміхнувся і переключився на інший сосок.

Злата засміялася, проте згадалися його слова, що для дитини ще не час. Коли він почав вкривати поцілунками її живіт, вимовила з сумом, намагаючись тримати дихання рівним:

— Я дуже хочу від тебе дитину, але ти казав, що це буде нескоро...