Читати книгу - "Химерники. Влада народу, Андрій Касьянюк"

– Ну, – товариш зам’явся, думаючи, що може йому вже досить казати, якщо не дуже виходить; втім, вирішив договорити свою думку: – Тобі не пощастило з батьком, твоїй матусі з хворобою, а іншим химерникам… їх же лихийці ледь під корінь не звели. Важко назвати це щасливою долею.

– Ага, бісові гади, – з несподіваною образою сказала Ганна, що за мить до цього осудливо дивилася на Влада.

Втім, важко осудити та назвати образу дівчини несподіваною.

Все ж таки, вона вкраїнка.

А мова про лихийців.

Журибеда похитала головою, потім зітхнула, випускаючи сум, і відносно спокійно сказала:

– Вони все наше викоріняли. Ну от серйозно, чому вони полювали на химерників? – вона, знов таки, відносно спокійно… бо це звичне для вкраїнця питання… подивилася на товаришів. – Вбивали носіїв рідкісного дару. Замість того, щоб на службу брати. Я упевнена, що серед наших химерників були і не дуже… патріотичні. І стали б зрадниками. Але ж, натомість їх вбивали. Чому?

Журибеда подивилася на товаришів, і замовчала; Непийвода покивав; а Вишневецький задумався.

– Ну, як я думаю, – протягнув Чіпка, що копався у спогадах з історії від матусі, – справа не стільки в процесі лихифікації та знищення всього суто вкраїнського, скільки у тому, що у лихийців, тоді ще північників, було вороже ставлення ще до першої химерниці – Либіді. Та й песиголовці чомусь не любили химерників… ось тому якось і пішло так, що лихийці – звичайні та незвичайні, вбивали химерників.

– Угу, – Ганна із сумом покивала.

– «Бісові гади»… – без емоцій протягнув Влад. А потім спитав: – А песиголовці ж з’явилися одночасно із химерниками?

– Так, – сказав єдиний відомий химерник. – Два песиголовці. Всього два. Але особини жіночого та чоловічого роду, тож їх змогли розмножити. Саме що розмножити. І тепер їх десятки мільйонів.