Читати книгу - "Чому Захід панує - натепер"

І саме це, як на мене, є найважливішим та найтривожнішим висновком з рисунка 12.1.

У цій книжці я зробив два загальних твердження. Перше — що біологія, соціологія та географія разом пояснюють історію суспільного розвитку. Зокрема, біологія спричиняє піднесення розвитку, соціологія окреслює, як саме розвиток більшає (чи не більшає), а географія визначає, де саме розвиток росте (чи спадає) найшвидше. Друге твердження полягало в тім, що географія визначає, де суспільний розвиток росте чи падає, а суспільний розвиток водночас визначає значення географії. Тепер я хочу узагальнити ці міркування. Суспільний розвиток обіцяє (чи погрожує) у двадцять першому сторіччі піднестися так високо, що зможе змінити також і значення біології та соціології. Ми наближаємося до найбільшого в історії порушення тяглости.

Винахідник та футурист Рей Курцвайль вживає терміна "Синґулярність" — "період у майбутньому, коли темп технологічних змін буде таким швидким, а його вплив таким глибоким, ...що видаватиметься, наче технологія розвивається з нескінченною швидкістю"[481]. Однією з засад його доведення є закон Мура, знамените спостереження, що його 1965 року оприлюднив інженер (і майбутній керівник "Інтелу") Ґордон Мур: щороку мініятюризація комп'ютерних чипів приблизно подвоює їхню швидкість і вполовинює їхню ціну. Сорок років тому пересічний велетенський мейнфрейм виконував приблизно сто тисяч операцій за секунду й коштував кілька мільйонів доларів; нині я клацаю по клавішах маленького леп-топа за тисячу доларів, що може впоратися з парою мільярдів операцій за секунду, — маємо вдосконалення співвідношення ціна/функціювання в десять мільйонів разів, тобто подвоювання щопівтора року, майже так, як спрогнозував Мур.

Курцвайль каже, що якщо така тенденція триватиме, то на 2030 рік комп'ютери матимуть достатню потужність, аби працювати з програмами, здатними відтворювати 10 000 трильйонів електричних сигналів, що щосекунди спалахують у 22 мільярдах нейронів всередині черепа людини. До того ж вони матимуть пам'ять, здатну зберігати 10 трильйонів спогадів, що містяться всередині пересічного мозку На той час технологія сканування буде достатньо точною, аби відобразити людський мозок нейрон за нейроном. За словами палких прихильників високих технологій, це означає, що ми зможемо завантажити в машини інформаційний вміст реального людського мозку. Приблизно до 2045 року, вважає Курцвайль, комп'ютери будуть здатні вмістити всі мізки світу й ефективно об'єднати розум на вуглецево-кремнієвій основі у єдину глобальну свідомість. Це буде Синґулярність. Ми перевершимо біологію й зеволюціюємо до нових, об'єднаних істот, що будуть вищі за а sapiens такою самою мірою, як сучасна людина вища за окремі клітини, що сукупно складають її тіло.

Ентузіязм Курцвайля спричиняє клинів не менше, ніж захвату (дехто називає його "екстазом для зануд"[482]), але є шанси на те, що, подібно до всіх попередніх пророків, він помиляється значно частіше, ніж має рацію. Але він цілком правий, коли каже, що "критика через недовіру"[483], тобто просте небажання повірити, що щось таке незвичне може трапитися, не є контраргументом. Як полюбляє казати Нобелівський лавреат хемік Ричард Смолі, "коли науковці кажуть, що щось можливе, вони можуть недооцінити час, що мине, поки це відбудеться. Але коли вони кажуть, що щось неможливе, вони, мабуть, помиляються"[484]. Люди вже роблять перші дитячі кроки до чогось на кшталт Сингулярности, а уряди та військовики сприймають прогноз щодо Сингулярности достатньо серйозно, аби почати планувати відповідні заходи.

Можливо, ми вже бачимо наслідки деяких таких дитячих кроків. У десятому розділі я зазначав, що промислова революція спричинила більше змін у розумінні суті людности, ніж аграрна. У більшості світу краще харчування дає людям змогу жити вдвічі довше й виростати на шість дюймів вище, ніж їхні прапрапрабатьки. Більшість жінок витрачають нині лише невелику частину життя на виношування та виховування дітей, і значно менше дітей, ніж у попередні часи, не доживають до дорослого віку. У найбагатших країнах лікарі здатні творити дива — вони нас омолоджують (2008 року в Сполучених Штатах було виконано п'ять мільйонів ботоксових процедур), контролюють наш настрій (кожен десятий американець вживає антидепресанти, як-от прозак) і виправляють будь-що від хрящів до ерекції (2005 року американські лікарі виписали 17 мільйонів рецептів на віягру, ціяліс та левітру). Гадаю, підстаркуваті імператори античности вважали б ці маленькі пігулки не меншим дивом, ніж будь-що з Курцвайлевої Сингулярности.

Генетичні дослідження двадцять першого сторіччя обіцяють змінити людство ще більше, зокрема виправляти помилки копіювання в наших клітинах і вирощувати нові органи, коли відмовляються працювати ті, що ми дістали від народження. Деякі науковці вважають, що ми наближаємося до "часткового збезсмертнювання": подібно до улюбленої сокири Авраама Лінкольна (що в неї тричі заміняли держака й двічі жало), ми могтимемо оновити будь-яку частину свого тіла й далі жити дуже довго.

І навіщо зупинятися на лагодженні зламаного? Можливо, ви пам'ятаєте телесеріял сімдесятих років Чоловік за шість мільйонів доларів, де на початку пілот на ім'я Стів Остин (його грає Лі Мейджорс) через катастрофу літака втрачає руку, око та обидві ноги. Голос згори каже: "Ми можемо його відбудувати, маємо потрібну технологію"[485], — й Остин швидко з'являється знов, вже як біонічний чоловік, що випереджає автівки, з Ґайґеровим лічильником у передпліччі та зміннофокусним об'єктивом у оці, а з ним ще й біонічна дівчина (Ліндсі Ваґнер).

Тридцять років по тому спортсмени вже стали біонічними. Гольфіст Тайґер Буде 2005 року після операції на оці поліпшив свій зір до наддосконалого показника 20/15, а 2008 року Міжнародна асоціяція легкоатлетичних федерацій навіть заперечувала проти участи спринтера Оскара Пісторіуса в Олімпійських іграх, бо видавалося, що штучна нога давала йому перевагу над бігунами, що кульгали на своїх справжніх ногах[486].

На початок 2020-х років у розвинених осередках люди середнього віку бачитимуть ліпше, бігатимуть швидше й будуть гарнішими, ніж у молоді літа. Але вони не будуть такими орлиноокими, швидкими та гарними, як наступне покоління. Генетичне тестування вже тепер дає батькам змогу переривати вагітність, якщо зародки мають небажані вади, а коли ми краще навчимося активувати чи нейтралізовувати ті чи ті гени, постане змога мати так званих дизайнерських дітей із рисами, що їх хотіли б бачити батьки. Дехто питає, навіщо покладатися на генетичну лотерею природи, коли трохи майстрування дасть вам саме таку дитину, якої ви хочете?

Тому — відповідають інші — що євгеніка аморальна і в руках расистських маньяків на кшталт Гітлера, й коли йдеться про вибір споживача. Вона може бути ще й небезпечною: біологи полюбляють казати, що "еволюція розумніша за нас", і одного дня ми можемо заплатити велику ціну за спробу перехитрувати природу