Читати книгу - "Україна — не Росія"

Молодший син, Ігор, став відомим адвокатом, одним із кращих «цивілістів» Росії, автором багатьох праць, жив у Москві. Але і його покликала Україна: у 1918 році він уже міністр внутрішніх справ у Скоропадського, а пізніше емігрував до Югославії. (Винниченко зображує Ігоря Кистяковського «нахабним негідником», таємним прихильником «єдиної і неподільної», підступним ворогом української державності, але Винниченко взагалі мало для кого знайшов добре слово; ми тут у це вникати не будемо.)

І, нарешті, син Богдана Кистяковского, Георгій. Він був ровесником століття, брав участь у Громадянській війні, але не в одній з українських, а в білій армії. У 1920 році евакуювався з Криму до Туреччини, учився в Німеччині і СІЛА, став великим ученим. Він був розроблювачем вибухового механізму для атомних бомб, спеціальним радником з науки президентів США, віце-президентом Національної Академії наук США в 1965 — 1969 роках, автором книги «Вчений у Білому домі».

Отож, для російських довідкових видань «Кистяковський А. Ф. — російський юрист», «Кистяковський Б. А. — російський публіцист». А що тут скажеш? Все, що залишилося після них — книги, статті, судові промови — усі російською мовою. Далі, «Кистяковський В. А. — радянський [природно!] фізико-хімік» і навіть «Г. Б. Кистяковський — російський учений-емігрант». Останній потрапив і до енциклопедії «Російське зарубіжжя», хоча вченим став уже за кордоном і ні з російською, ні з радянською наукою ніяк не був зв’язаний. Костянтин Дмитрович Ушинський, основоположник наукової педагогіки в Росії, родом був з новгород-сіверських дворян, помер в Одесі, похований у Києві. Він прожив всього 46 років, але зробив винятково багато. Зібрання його творів видані в 11 томах, та ще випущено чотири томи «Архіву Ушинського». Чи має право Україна називати його своїм, пишатися його спадщиною? Правду сказати, він був типовим великодержавником, але багато з розроблених ним принципів створювалися немов би спеціально для нас. Так, визнаючи бажаність використання досягнень інших народів. Ушинський наполягав, що воно «виявляється нешкідливим тільки тоді, коли основи суспільної освіти твердо покладені самим народом». Лисянський — російський кругосвітній мореплавець. Пржевальський — російський дослідник Внутрішньої Азії і Тибету. Федченко — російський натураліст, дослідник Тянь-Шаню і Паміру. У родині Пржевальських розповідали, що їхнє прізвище українського походження, але зазнало, як і багато інших українських прізвищ, полонізації в шістнадцятому столітті. Зарудний — російський орнітолог і мандрівник. Миклухо-Маклай (правнук козака Миклухи, героя узяття Очакова) — російський антрополог і мандрівник, дослідник Нової Гвінеї, Булатович — російський дослідник Ефіопії. Остроградський — російський математик. Малєвич, творець «Чорного квадрату», один з найдорожчих у світі художників — російський авангардист. Родченко — російський художник, один з піонерів дизайну. І так далі, без кінця-краю.

В еміграції — у Франції, США і так далі — продовжували вважатися росіянами нащадки славних козацьких родів художник Давид Бурлюк (славетний футурист) і всесвітньо відомий диригент Ігор Маркевич. Вважалися (і вважаються) росіянами явні українці, кияни Ігор Сикорський (один з найвідоміших авіаконструкторів XX століття), великий танцюрист Сергій Лифарь, великий генетик Феодосій Добржанський. От Архипенко — живописець-авангардист і скульптор, той в еміграції оголосив себе українським художником. Та й він час від часу потрапляє до росіян.

89

Ще на Сенатській площі в 1825 році (повстання декабристів) Петро Каховський, нащадок роду Нечуй-Каховських, стріляє в героя війни 1812 року графа Милорадовича, представника чернігівського дворянства. Серед інших вождів декабристів ми бачимо Муравйова-Апостола, праправнука гетьмана Апостола, а також Рилєєва, палкого українофіла. Список декабристів, а їх кілька сот, налічує декілька десятків українських прізвищ.

90

Публіцистика А. В. Никитенка, С. С. Громеки, М. М. Стасюлевича, Д. Л. Мордовцева, А. М. Скабичевського, В. Г. Авсеєнка, Г. К. Градовського (це він написав у газеті «Голос» у зв’язку із судом над Вірою Засулич: «Мені здається, що це не її, а мене, усіх нас — суспільство судять!»), М. М. Ковалєвського, М. І. Туган-Барановського, І.І. Янжула, Д. Н. Овсянико-Куликовського і інших наших земляків зробила свій внесок у пробудження російської громадянської свідомості, у поширення передових для свого часу ідей, серед них соціально-економічних, була важливою частиною російської публіцистики.

91

На жаль, це Петрункевич висунув фатальне для демократії гасло: «У нас немає ворогів ліворуч», і цього гасла кадети дотримувалися потім неприпустимо довго. ЦК кадетської партії багате на людей українського походження. Це відомий публіцист і правознавець С. А. Котляревський, великий історик І. В. Лучицький, Н. П. Василенко (у 1918 році — міністр освіти і мистецтв, потім в. о. голови Ради Міністрів Української Держави гетьмана Скоропадського), Г. Б. Биховський, Д. Н. Григорович-Барський, Я. К. Імшенецький, Л. А. Петражицький, Н. В. Тесленко (згодом член денікінської Особливої наради і Національного Центру), М. П. Чубинський (видатний правознавець і криміналіст, син автора нашого гімну, у 1918 році був міністром юстиції у Скоропадського), С. Н. Прокопович (у 1917 році член російського Тимчасового уряду, а після більшовицького перевороту — глава підпільного Тимчасового уряду), ну і, звичайно, В. І. Вернадський. Список далеко не повний.

92

Про те, яка велика кількість українців була серед визначних більшовиків першого призову, у цій книзі вже говорилося, хоча багатьох я і не згадав, як не пов’язаних з Україною. А були і такі. Наприклад, Крестинський (член політбюро ЦК ВКП(б) при Леніні), Курський, Луначарський, Семашко, Майський, Подбєльский, Цюрупа, Вишинський, Бонч-Бруєвич.

93

Перегортаючи навмання: граф Вронченко, Федір Павлович, міністр фінансів при Миколі І, сприяв розвитку фабричної промисловості, неймовірно збільшив державний борг. Гамалєя, Платон Якович, моряк, автор праць з морської практики, навігаційної астрономії і кораблеводіння, за 4-томну працю «Вища теорія морського мистецтва» обраний у 1801 році почесним членом Академії наук. Гапон, Георгій Апполонович, знаменитий і загадковий «поп Гапон». Григорович, Дмитро Павлович, один з піонерів гідроавіації, у 1915 році побудував перший у світі гідролітак з гарматним озброєнням. Генерал Засядько, Олександр Дмитрович, творець (у 1815 році) перших бойових порохових ракет. Генерал Кованько, Олександр Матвійович, очолив першу повітроплавальну команду в Росії, здійснив у 1885 році переліт Петербург — Нижній Новгород, досліджував верхні шари атмосфери. І так далі, і так далі.

94

Будучи «зацікавленою особою», не буду цитувати «ляпи», що стосуються мене особисто. Зовсім фантастичні речі можна прочитати про Путіна. В італійській газеті «Кор’єрра делла