Читати книгу - "Шанс для невдах, або Прощавай, Академіє!, Олена Гриб"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Гаразд, іди. – Мела з жалем перервала надзвичайно захопливу розповідь про історичну цінність Драконячого Лігва, необхідність державних дотацій на його відновлення та роль етнічного чинника у формуванні культу драконів. – Завтра поговоримо.
Чомусь я думала, Вальєн скаже щось на кшталт: «Король нікуди не дінеться» і затримається хоч на кілька хвилин, але він пішов до воріт. Для нього не мало значення, що завтра мене в Рені вже не буде.
– Хай щастить! – Незважаючи на зачеплене самолюбство, мені хотілося, щоб у нього все вийшло. – Не грубіянь Треннану! Ті, хто має владу, не люблять чути правду, а запасного дракона-цілителя у нас немає!
Вальєн спіткнувся на рівному місці:
– Точно не поїдеш зі мною, бабцю? У палаці не вистачає таких, як ти.
Я вирішила сприйняти це як комплімент, хоча розуміла: він мав на увазі аж ніяк не мої розумові здібності.
– Побачимось у наступному житті, – прошепотіла майже беззвучно.
Біля воріт Яструб обернувся:
– Ньельм вижив. Чули? Як завжди голосно розкаявся у всіх гріхах, загладив вину сімейним золотом і став майстром із розведення черевокрилів.
Мела байдуже кивнула:
– Ага. Йому щастить.
– Тебе це має радувати, сотко!
Вона вичавила криву посмішку:
– Мене тішить, що його не взяли назад до Драконівського комітету. І засмучує, що врешті-решт він туди пролізе.
– То завадь йому!
– Угу, звичайно. Білка піде проти Буревісника. Шанси на виграш один до мільйона, та й то за умови, що рід Ньельма знову від нього відмовиться.
– А Яструби спроможні обстоювати свої інтереси на будь-якому рівні. Подумай про це.
Карета поїхала. Ми стояли на ґанку, поряд сопів приголомшений дворецький, Арун на доріжці бавився з мітлою і яскравими світлячками. У темному небі блимали зірки, за огорожею шуміло місто… а мені не терпілося поділитися з кимось спостереженнями.
– Це була найдивніша пропозиція руки та серця, яку я будь-коли чула, – нарешті порушила мовчання.
– Звичайні хвастощі, – відмахнулася Мела. – Не зважай, це ж Велн.
Але я бачила, що вона усміхається. І, клянусь, я не відчувала заздрості.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шанс для невдах, або Прощавай, Академіє!, Олена Гриб», після закриття браузера.