Читати книгу - "Доки кава не охолоне, Тосікадзу Кавагуті"

Зазвичай відповідь Фусагі надходила впродовж тижня, але не того разу. Листа від нього не було цілий місяць. Когтаке була шокована. Нехай відповіді Фусагі були короткими, але в неї жодного разу не складалося враження, ніби він писав знехотя. Навпаки, його відповіді завжди здавалися їй чесними й щирими. Тому вона не хотіла відразу опускати рук. Після свого ультиматуму прочекала ще два місяці.

Одного дня, коли минули ті два місяці, нарешті надійшов лист від Фусагі. У ньому була лише одна фраза: «Виходь за мене».

Ці три слова зачепили ті струни її серця, яких вона доти ніколи не відчувала. Проте Когтаке не знала, як краще відповісти на листа з таким освідченням. Урешті-решт вона написала просто: «Вийду».

Лише згодом Когтаке дізналася, що Фусагі майже не вмів читати й писати. Вона запитала, як йому вдалося прочитати всі її довгі листи. Схоже, він просто пробігав рядки очима й відповідав якоюсь загальною фразою, що могла б передати його враження від прочитаного. Та переглянувши останнього листа, Фусагі не міг позбавитися відчуття, що проґавив щось важливе. Він читав його слово за словом і просив різних людей пояснити йому їхні значення, тому їй довелося так довго чекати його відповідь.

Когтаке досі мала такий вигляд, ніби не могла повірити в почуте.

— То був коричневий конверт, приблизно такого розміру, — сказала Казу, малюючи пальцями в повітрі розмір конверта.

— Коричневий конверт?

Узяти для листа коричневий конверт — це було схоже на Фусагі. Однак Когтаке досі не йняла віри.

— Може, це якесь романтичне послання? — припустила Кеї. Її очі зблиснули.

Когтаке сумовито посміхнулася.

— Ні, це навряд, — сказала вона, відмахнувшись від цієї думки.

— А якщо це таки романтичне послання, що робитимете? — запитала Казу, ніяково посміхнувшись.

Зазвичай дівчина не пхала носа в особисте життя інших людей. Учепилася за цю теорію з романтичним посланням, щоб розвіяти тугу, що зависла в повітрі над їхніми головами.

Когтаке теж прагнула змінити тему, тому залюбки погодилася на їхню теорію про романтичне послання, хоча Кеї та Казу не знали, що Фусагі майже не вмів читати й писати.

— Гадаю, я хотіла б його прочитати, — відказала вона, сміючись.

Вона не збрехала. Якщо лист і справді був романтичним посланням від Фусагі, вона, певна річ, хотіла його прочитати.

— То чом би не повернутися в минуле й не зробити це? — запитала Кеї.

— Що?

Когтаке дивилася на Кеї спантеличено, ніби не розуміла, про що мова.

Казу ж у відповідь на божевільну ідею Кеї з дзенькотом поставила свою чарку на барну стійку.

— Сеструню, ти жартуєш? — Вона присунула своє обличчя до обличчя Кеї.

— Їй варто прочитати його, — рішуче відказала Кеї.

— Кеї, люба, зажди-но хвилинку… — озвалася Когтаке, намагаючись спинити Кеї, та було вже запізно. Та уривчасто дихала й геть не зважала на заперечення Когтаке.

— Якщо це романтичне послання від Фусагі, ви маєте його отримати!

Кеї була переконана, що Фусагі написав романтичного листа. А доки ця думка снувала в голові Кеї, її було не спинити. Когтаке добре знала дівчину, тому відразу це зрозуміла.

Казу такий поворот подій був не до вподоби, та вона лише зітхнула й посміхнулася.

Когтаке знову поглянула на порожній стілець жінки в білій сукні.

Вона знала чутки про можливість повернутися в минуле. Знала й про різні осоружні правила, але ніколи, жоднісінького разу не думала про те, щоб самій помандрувати назад у часі. Навіть не була певна, що ті чутки правдиві. Та якщо припустити, що повернутися в минуле справді можливо, така ідея здавалася вельми цікавою. Понад усе Когтаке хотіла дізнатися, що було в тому листі. Якщо Казу мала рацію, якщо вона могла повернутися в той день, коли Фусагі планував віддати їй листа, то в неї з’являлася малесенька надія отримати його.

Однак перед нею постала дилема. Тепер, коли Когтаке знала, що Фусагі хотів повернутися в минуле, аби віддати їй листа, чи правильно було їй самій мандрувати назад у часі, щоб його отримати? Жінка вагалася, бо їй здавалося, що отримати листа в такий спосіб було б не дуже правильно. Вона глибоко вдихнула й тверезо проаналізувала ситуацію.

Пригадала правило про те, що повернення в минуле не змінить теперішнього, хай би що вона робила. А це означало, що навіть коли вона повернеться в минуле й отримає того листа, нічого не зміниться.

Когтаке вирішила уточнити цей нюанс у Казу.

— Нічого не зміниться, — незворушно сказала дівчина.

Когтаке відчула, як щось заворушилося в її серці. Це означало, що навіть коли вона повернеться в минуле й забере того листа, нинішня ситуація з Фусагі, який хоче помандрувати назад у часі, аби віддати їй листа, анітрохи не зміниться.

Когтаке одним ковтком спорожнила свою чарчину із «Сімома щастями». Саме цього їй бракувало для впевненості. Рвучко видихнувши, вона із дзенькотом поставила чарку на барну стійку.

— Саме так… саме так, — бурмотіла собі під ніс Когтаке. — Якщо він справді написав мені романтичне послання, то хіба може бути щось погане в тому, що я його прочитаю?

Когтаке прогнала відчуття провини, переконавши себе в тому, що то романтичний лист.

Кеї підбадьорливо захитала головою й квапливо допила свій помаранчевий сік, ніби виказуючи Когтаке свою підтримку. Її ніздрі роздувалися від захвату, коли вона вдихала.

Казу не долучилася до них, а тихенько поставила свою чарку на барну стійку й зникла на кухні.

Когтаке зупинилася біля стільця, який начебто міг перенести її в минуле. Відчуваючи, як гупає в її тілі кров, вона обережно протислася в простір між стільцем та столиком і сіла. Усі стільці в кафе здавалися антикварними. У них були елегантні вигини й кручені ніжки. Сидіння й спинки обтягувала брудно-зелена тканина. Ураз жінка побачила ці стільці по-новому. Помітила, що всі вони в чудовому стані, як новенькі. І не лише стільці. Усе кафе блищало чистотою. Якщо воно відкрилося на початку періоду Мейдзі[14], то працювало вже понад століття. Однак усередині не було й натяку на цвіль чи затхлість.

Когтаке зачудовано зітхнула. Вона розуміла, що для підтримання такої чистоти хтось мав щодня витрачати багацько часу на прибирання. Жінка повернула голову й побачила біля столика Казу. Навіть не помітила, як дівчина підійшла. Вона стояла біля неї так тихо, що Когтаке стало моторошно. Казу тримала в руках срібну тацю. На ній стояла біла чашка, а замість скляної кавової карафки, що з неї вона зазвичай доливала відвідувачам каву, був невеличкий срібний чайничок.

Когтаке затамувала подих від такого незвичного вигляду Казу. Здавалося, вона позбулася всіх притаманних