Читати книгу - "Зібрання творів у семи томах. Том 2. Миргород, Микола Васильович Гоголь"

— Шило нехай буде отаманом! — кричали одні.

— Шила посадити за кошового!

— В спину тобі шило! — лаючись, кричала юрба. — Що він за козак, коли прокрався, сучий син, як татарин. До дідька в мішок п’яницю Шила!

— Бородатого, Бородатого посадимо за кошового!

— Не хочемо Бородатого! До нечистої матері Бородатого!

— Кричіть Кирдюга! — шепнув Тарас Бульба декотрим.

— Кирдюга! Кирдюга! — кричала юрба, — Бородатого! Бородатого! Кирдюга! Кирдюга! Шила! До дідька з Шилом! Кирдюга!

Всі кандидати, почувши названими свої імена, зразу ж повиходили з юрби, щоб не дати ніякого приводу думати, ніби вони допомагали власною участю своєю у виборах.

— Кирдюга! Кирдюга! — лунало дужче за інші вигуки. — Бородатого!

Заходилися доводити діло кулаками, і Кирдюг переміг.

— Ідіть по Кирдюга! — загукали.

Чоловік з десять козаків тут-таки вийшли з юрби; деякі з них ледве держалися на ногах, — до такої міри встигли набратися, — і рушили прямо до Кирдюга оповістити йому про його обрання.

Кирдюг, хоч і дуже старий, але розумний козак, давно вже сидів у своєму курені і нібито ні про що й не відав, що діялося.

— Що, панове, чого вам треба? — спитав він.

— Іди, тебе обрали за кошового!..

— Змилуйтесь, панове! — сказав Кирдюг. — Де мені бути гідним такої честі! Де мені бути кошовим! Та в мене й розуму не вистачить займати таку посаду. Хіба нікого кращого не знайшлося на ціле військо?

— Іди ж, кажуть тобі! — кричали запорожці. Двоє з них схопили його під руки, і хоч як упирався він ногами, але таки притягли його нарешті на майдан, частуючи лайкою, підштовхуючи ззаду кулаками, стусанами та умовляючи. — Не огинайся ж, чортів сину! Приймай же честь, собако, коли тобі дають її!

Таким чином введено було Кирдюга в козацьке коло.

— Що, панове! — загукали на весь народ ті, що привели його. — Чи згодні ви, щоб цей козак був у нас за кошового?

— Всі згодні! — закричала юрба, і від крику довго гриміло все поле.

Один із старшин узяв палицю і підніс її новообраному кошовому. Кирдюг, за звичаєм, ту ж мить відмовився. Старшина підніс удруге. Кирдюг відмовився й вдруге, і потім уже, за третім разом, узяв палицю. Схвальний крик залунав по всій юрбі; і знов далеко загуло від козацького крику все поле. Тоді виступило з середини народу четверо найстаріших, сивоусих і сивочупринних козаків (занадто старих не було на Січі, бо ніхто із запорожців не вмирав своєю смертю) і, взявши кожен в руки землі, що на той час від недавнього дощу розмокла на болото, поклали її на голову йому. Мокра земля стекла з його голови, потекла по вусах і по щоках і все обличчя замазала йому болотом. Та Кирдюг стояв, не рухаючись з місця, і дякував козакам за виявлену честь.

Таким чином скінчилося галасливе обрання, якому не знати чи були такі раді інші, як радий був Бульба: цим він відомстив старому кошовому; до того ж Кирдюг був давній його товариш і бував в одних з ним сухопутних і морських походах, поділяючи знегоди й труднощі бойового життя. Юрба розійшлася тут-таки святкувати обрання, і почалася гульня, якої ще не бачили Остап і Андрій. Горілчані шинки всі були розбиті: мед, горілку й пиво забирали просто без грошей; шинкарі були вже раді й тому, що самі залишилися цілі. Вся ніч минула в криках і піснях, що славили подвиги. І місяць, зійшовши, довго ще бачив юрби музик, які проходили по вулицях з бандурами, турбанами[55], круглими балалайками, та церковних співаків, яких держали на Січі співати в церкві та славити запорозькі діла. Нарешті хміль і втома почали хилити міцні голови. І видно було, як то там, то в іншім місці падав на землю козак. Там двоє товаришів, обнявшись, розчулившись і навіть заплакавши, валилися разом на землю. Там гуртом укладалася ціла купа; там мостився інший, як би найкраще лягти, і лягав просто на дерев’яну колоду. Останній, що був найміцніший, ще виводив якісь недоладні слова; нарешті й того підкосила хмільна сила, повалився й той — і заснула вся Січ.

IV

А другого дня Тарас Бульба вже радився з новим кошовим, як підняти запорожців на яке-небудь діло. Кошовий був розумний і хитрий козак, знав і вздовж і впоперек запорожців, і спочатку сказав був: «Не можна присяги переступити, ніяк не можна». А потім, помовчавши, додав: «Нічого, можна; присяги ми не переступимо, а так дещо придумаємо. Нехай тільки збереться народ, та не те, що з мого наказу, а просто своєю охотою. Ви вже знаєте, як це зробити. А ми зі старшинами ту ж мить і прибіжимо на майдан, ніби нічого не знаємо».

Не минуло й години після їх розмови, як уже вдарили в літаври. Знайшлися раптом і підпилі й нерозумні козаки. Мільйон козацьких шапок висипав раптом на майдан. Знявся гомін: «Хто?.. Навіщо?.. Для якого діла били збір?» Ніхто не відповідав. Нарешті в тому і в другому кінці стало чути: «От пропадає марно козацька сила: нема війни!.. От старшини забайбачились[56] зовсім, позапливали жиром очі!.. Немає, видно, правди на світі!» Інші козаки слухали спочатку, а тоді й самі стали казати: «А й справді нема ніякої правди на світі!» Старшини, здавалось, були вражені такою мовою. Нарешті, кошовий вийшов наперед і сказав: