Читати книгу - "Пшеничка для мільйонера , Ольга Християнчук"

- Ще декілька днів і буде вінок, - задоволено промовляє тато, наминаючи запечену картоплю з м'ясом. - Трохи попсував дощ нам роботу, але нічого. Урожай не пропав. Майже усе зібрали.

- Нарешті ти відпочинеш, - говорить мама, перемиваючи посуд після малих.

- Так, буде більше часу і я зможу допомогти тобі на городі. А ще Настя допоможе. Так, Настю? Ти ще не їдеш у столицю?

- Що? Ні, поки що ні, - розгублено відповідаю, відриваючи погляд від вікна.

Ще декілька днів і ми з Тимуром розлучимось. У нас так мало часу залишилось. Треба використовувати кожну хвилину.

Ну от де він зараз? Ми домовились, що він зайде до мене ввечері. На дворі майже темно, а його нема. І я точно знаю, що комбайнерів відпустили, ще годину тому.

Хвилююсь, бо дуже сильно хочу його бачити. Ми не цілувались від вчорашнього вечора.

Побачення вчора було наче у кіно. Ми поїхали у місто, повечеряли у кафе, в найкращому, яке тут можливе, а потім гуляли вулицями, розмовляли. Дорогою у село, Тимур зупинив машину серед поля і ми довго цілувались, не могли відірватись одне від одного. Пристрасті вирували, тіла палали, і я вже думала, що лише поцілунками все не закінчиться. Помітила, який він був збуджений, та й і мені хотілось продовження. Але Тимур, наче справжній джентльмен, різко зупинився і спокійно відвіз мене додому. Біля хвіртки поцілунки відновились, але біля дому я почувалась скованою, бо здавалось, що за нами спостерігають.

Сьогодні Тимур знову збирався кудись мене повести, але не сказав, куди саме.

І я сиджу на кухні, наче на голках і нервуюсь, в пів вуха слухаючи розмову батьків.

- Кого ти там виглядаєш? - мама підходить до мене, торкається плеча.

Підношу на неї очі і помічаю за її виразом обличчя, що вона все розуміє. Скоріш за все вона бачила вчорашню нашу розмову з Тимуром під абрикосою. Можливо чула сварку з Ларисою. Вона нічого не коментує, лише дивиться на мене якось дивно. Наче з засторогою.

Та я вже не маленька дівчинка, мене не треба контролювати.

- Нікого, - мотаю головою і підводжусь. - Піду прогуляюсь, подихаю вечірнім повітрям.

- Ну іди, - кидає мама в слід. - Тільки обережно.

Біля дверей розвертаюсь і зустрічаюсь з її поглядом. Це натяк, щоб я не наробила дурниць.

Нічого не обіцяю, бо з Тимуром я втрачаю контроль.

Виходжу на подвір'я і до ніг відразу підбігає Барон. Чухаю його за вухом і йду до хвіртки. Машини Тимура нема. Може виникли якісь справи і він поїхав у місто? Можна було подзвонити, але я вагаюсь. Ми не настільки близькі, щоб вже почати контролювати кожен його крок.

На дорозі зі сторони ставка, бачу світло і воно наближається. А потім помічаю машину, котра повільно під'їжджає і зупиняється біля моєї хвіртки. Впізнаю позашляховик Тимура і виходжу на дорогу.

Він вискакує з машини, оббігає її і рвучко стискає мене у міцних обіймах. Він пахне вологою і ще чимсь дивним. Не розумію, де він був. Хочу спитати, але мій рот накривають його теплі губи. Цілує довго і ніжно, погладжуючи тіло, зминаючи пальцями сідниці. Від його близькості крутиться голова і я забуваю про все на світі. Вже нічого не хвилює, головне, що він поряд.

- Це вже початок нашого побачення? - нарешті відриваюсь від нього.

- Ще ні, - загадкова посміхається. - Скоро я все тобі покажу, але спочатку прошу одягнути купальник.

- Нащо? - дивуюсь. - Що ти вже задумав.

- Це сюрприз. Довірся мені.

І, як не дивно, я довіряю. Наші відносини лише почались, а в мене таке відчуття, що ми разом все життя. Думаю, це хороший знак.

Поспішаю у дім і швидко одягаю купальник. Підозрюю, що це зв'язано зі ставком і саме тому він так дивно пах, а волосся його біля шиї вологе.

Залишаю кімнату і в коридорі зустрічаю маму.

- Тебе на ніч не чекати? - запитує, наче щось буденне.

Червонію, бо якось дивно говорити з мамою про такі речі.

- Не знаю, як вийде.

- Тимур не поганий, він мені подобається, - схвально киває.

Це так вона показує, що не проти, якщо я матиму серйозні стосунки з цим чоловіком. Звичайно думка батьків важлива, але не є основною для мене. Найперше, це я вирішуватиму, чи підходить він мені.

- Добре, - посміхаюсь у відповідь і залишаю дім.

Тимур чекає мене біля машини, спертий на капот, руки схрещені на грудях. Досить стемніло і я не бачу виразу його обличчя, але чітко відчуваю на собі його гарячий погляд. Він хоче мене торкнутись, як і я його.

Перш ніж сісти в машину, він ловить мене і довго цілує.

І як я й думала, ми їдемо на ставок.

- І що ми будемо робити? - запитую, вийшовши з машини.

Оглядаюсь, навколо мертва тиша в сутінках. Лише цвіркуни заводять свою пісеньку і подекуди чутно квакання жаби.

- Скоро дізнаєшся, - відповідає Тимур і починає роздягатись.

Спостерігаю, як чоловік стягує футболку, береться розстібати ремінь штанів. В голову відразу лізуть непристойні думки і я червонію.

Залишившись лише у плавках, Тимур переводить на мене погляд і підходить впритул.

- Знімай сукню, - його голос низький, лагідний.

Кладе долоні мені на плечі і повільно ковзає по руках вниз, змушуючи шкіру покриватись мурашками.

- Нащо? - пищу, хоч насправді здогадуюсь для чого.

- Поплаваємо, - посміхається. - Ввечері це так романтично. Лише ти і я.

Він хилиться і цілує в губи, а потім відходить.

Швидко позбуваюсь сукні і обіймаю себе руками.

- Змерзла?

- Ні, просто все так незвично. Ніколи тут не була у цю пору.

- Невже ні разу? - дивується. - Ні з ким не сиділа ввечері біля води?

Тимур обходить мене ззаду і тулиться до спини. Від тепла його тіла відразу розслабляюсь.

- Не приходилось, - хмикаю. - У мене часу не було, обов'язків мала багато. Та й не зустрічалась ні з ким.

- А як же той твій колишній? З банку.

- Боря? Він не романтик. Все що він міг придумати, це посидіти на лавочці під вікном. Та й малі ми тоді були, незрілі. Багато чого не розуміли.