Читати книгу - "Хіморода, Анастасія Тоцька"

Вранці на колег вже чекала яєшня від бабусі Люди. (Агнеса та Єремій все ж змогли задрімати майже під ранок). Поснідавши, вони попрощались із бабусею і пішли до машини, щоб їхати назад додому.

В машині Агнеса спитала:

— Ти не хочеш заїхати до свого будинку?

— Не думаю, що хочу бачити розвалини... Чому Ви питаєте? — сумно відповідає Єремій.

— Мені цікаво. Можливо ти хочеш забрати якісь речі, які там залишились.

— Ви така дивна. Можемо поїхати, але там дорога заросла, єдиний шлях буде, коли під'їдемо, дерев'яний місточок, треба буде пройтись.

— Без проблем.

"Що її туди так тягне?"

Агнеса та Єремій під'їхали до закинутого дому і перейшли місточок. Цей міст знаходився над річкою, був дерев'яним. Кілька дощечок були закріплені ще на землі, а вже інші звисали над струмком. Перший пішов руденький. Дівчина попрямувала за ним, ступила на перші дошки, обдивилась невеликий місток, впевнилась, що він більш-менш безпечний і пішла далі. Було чутно звук кроків колег по дошкам.

Через деякий час Агнеса та Єремій прийшли до розваленого будинку. Хлопець засумував, бо колись, там пройшло його дитинство. Єремій дуже хотів забрати кулон, який бабуся подарувала йому, на день народження, коли хлопцю виповнилось вісімнадцять.

Колеги обережно зайшли у дім. Єремій шукав кулон, а Агнеса обдивилась хатину, обережно крокуючи по ній.

— Що ти шукаєш? — питає Агнеса в Єремія.

— Кулон. Бабуся подарувала мені його на день народження, хочу знайти.

— Ясно, — Агнеса зробила крок уперед.

Хатина була стара і обвалена, хоча видно, що у ній жили хороші люди, які піклувались про її стан. Агнесу вразили і пороги, про які казав хлопець, вони були дійсно високими. На підлозі був паркет, старий і мозаїчно викладений. Меблі, що там залишились, теж були досить старими, це все додавало дому якоїсь загадковості, щось, що зосталось із минулого.

Агнеса робить ще один крок по скрипучому паркету і її погляд падає на старезну тумбу, над якою висить дзеркало, припорошене пилом. Напевне це через обвалену балку, яка потягла із собою весь бруд із даху. Дівчина оглядає дзеркало і підходить ближче, зазираючи у тумбу.

"Кілька цукерок і викрутка".

— Ну що, знайшов? — питає Агнеса.

— Ні, — сумно відповідає хлопець.

— Як виглядає кулон?

— Зелений камінець на срібному ланцюжку.

Агнеса відійшла від тумби і підійшла до місця, де як раз обвалився дах.

— Де він може бути? — питає Агнеса.

— Я вже все, де він міг бути, обдивився. Не думаю, що він в іншому місці. Думаю, краще повернутись, раптом ми щось не те зробимо і на нас і друга половина даху обвалиться.

— Добре, — Агнеса робить два кроки назад, наближаючись до тумби і завмирає, до неї виходить Єремій.

Дівчина знов дивиться на дзеркало, а потім собі під ноги.

— Щось не так? — питає Єремій.

— Звук паркету різний... у твоєї бабусі є вдома погріб?

— Про що Ви?

— Коли ми йшли по місточку сюди, то звук дощечок на землі і у повітрі був різний, тобто кроки наші було чутно по-різному... розумієш?

— Це через те, що одні дошки межують із землею, а інші ні? Так?

— Так.

Агнеса покружляла біля дзеркала тупаючи ногами, щоб зрозуміти, де який звук. Єремій присів і теж із нетерпінням слухав. Через деякий час дівчина теж присіла мацаючи дошки і стукаючи по ним.

— Думаю тут щось є...

Єремій встав, підійшов до тумби, що стояла поряд, і дістав звідти викрутку. Потім присів і сбробував вийняти дошку, під якою наче щось було. В нього це вийшло легко. Через кілька секунд з паркету вже виднілась якась діра. Хлопець дістав дошки, що були поряд і вже зовсім скоро беред колегами з'явилось невелике заглиблення у підлозі, де лежала скринька.

— Ти ж не знав, що тут є схованка?

— Ні, — хвилюючись мовив Єремій.

— Що це за скринька, теж не знаєш?

— Ні, — ще раз мовить хлопець.

Руденький дістав скриньку зі схованки і поспішив відкрити її. В середині були якісь чорні нитки, а зверху лежав кулон Єремія, із зеленим каменем.

— Що це за нитки?

— Не знаю... але ми знайшли мій кулон.

— Тоді забирай його.

Єремій забрав підвіску і поклав скриню назад, накривши дошками.

"Ці нитки схожі на ті, які носила бабуся, але вони були червоні, а не чорні", — думав хлопець.

Колеги повернулись до машини, щоб поїхати додому, вирішивши заїхати на заправку, бо топлива вже було дуже мало.

— Пішли заплатимо за дизельне, поки заправляють машину, — сказала Агнеса, виходячи з авто і йдучи у сторону магазину і кас.

— Ти чого притих? — питає дівчина в Єремія стоячи у черзі на касі.

— Що? Я?

— А хто?

— Пробачте.

— Що з настроєм? Ти знайшов свій кулон, не радий?

— Радий, — сказав хлопець, нервово перебираючи підвіску у кишені.

— Можете пропустити, мені тільки купити батончик, — звертається до Агнеси та Єремія якийсь чолов'яга позаду.

— Так зв...

— Ні, — відповіла Агнеса підходячи до каси, черга майже закінчилась.

— Не дуже добре з твого боку, шкода чи що?

Агнеса повернулась до чоловіка піднявши брови і відвівши голову у правий бік, увесь її вигляд вказував на те, що в очах дівчини чолов'яга був не більш ніж вередливою дитиною, це сильно засмутило і вибісило того чоловіка. Єремій не переставав дивуватись поведінці Агнеси, такий скандал, через такі дрібниці...

— Так. Шкода, — відповіла Агнеса підходячи до каси і роблячи спробу оплатити заправку.

— Агнесо Адамівно, там щось блимнуло?

Дівчина забрала картку від каси і поглянула у бік заправної станції, де стояла її машина.

— Що?

Через кілька секунд біля авто і в ньому з'явився дим. У приміщенні здійнявся галас і паніка.

— Якого чорта? — питає Агнеса виходячи із магазину.

Люди, що стояли поряд із тим авто, відходять подалі звідти, дехто ловить страх і біжить. З магазину спішить загасити вогонь робітник із вогнегасником, але не встигає і машина загорається повністю.