Читати книгу - "Невідома планета 2, Олександр Кваченко"

Інтерлюдія.

Я плакала. Чому він не допоможе, це ж і для його вигоди, вивчить багато баз, отримає хороші імплантати, що йому ще потрібно. Чим його зацікавити, як умовити. Билася в голові одна й та сама думка, Веон пропонував спробувати захопити, але я одразу відкинула цей варіант, те, що він учора продемонстрував уночі з псі атаками й захистами, це перевищує всі відомі мені межі навчання. У наших одноплемінників на ці навички йдуть роки, а тут раз і створюються різні фігурки та тварин, які рухаються. Людину ще можна було якось обдурити або обпоїти, але найбільша заковика гάτα. Вона вже прив'язана до нього, разом пройшли один із порогів розвитку. Та і я б, з такою кількістю кристалів була як гάτα і намагалася б бути поруч, я бачила, як людина ділиться з ним незаповненими. А для вбивці аграфів постійне підживлення дає великий поштовх у розвитку, вивчала я по них базу.

Потрібно піти ще раз з ним поговорити, у мене з'явилися нові аргументи. Людина знову на річці, передав один із провожатих, чим йому так подобається вода. Уже коли підходила, почула сплески води. Не виходячи на берег, деякий час зі здивуванням дивилася, як він безтурботно купається у ворожому світі, в той час, як я намагаюся вирішити фундаментальні завдання цілої раси.

Нарешті Мік, явно задоволений купанням, вийшов на берег. Він досить непогано складений, хоча я і бачила його мигцем за кущами. Потрібно поговорити, ще одна ніч і ми йдемо звідси.

— Доброго ранку. - вийшла, коли він одягнувся, звернулася до нього.

— Доброго Ольмаріоніель. - він неправильно вимовляє.

— Можна просто Оллі. Ти зараз не зайнятий? Я б хотіла з тобою поговорити.

— Пройдімо на майдан, там й поговоримо. - відповів він.

У мене вилетіли всі заготовлені фрази, і поки ми йшли, я обмірковувала, з чого б знову почати. За відчуттями я не почувала до себе симпатії, хоча всі старі джерела говорили про те, що з красою нашої раси не можна порівняти інші. Ми за десяток хвилин дісталися місця, він сів, дістав клинок і почав заливати в нього псі енергію.

— Я тебе слухаю. - відповів він, сівши на зручному йому місці.

— Хочу ще раз поговорити про свою пропозицію. Ти щось надумав?

— Я не бачу сенсу до вас вирушати.

— Чому?

— Давай я тобі розповім своє бачення ситуації, правильне чи не правильне це тобі судити. Я вивчив частково бази по вашому місту-кораблю. Це суб'єктивна думка і може відрізнятись від реальної, просто погляд збоку. Ти готова його вислухати?

— Так.

— Ви живете старими знаннями та не розвиваєтесь, у вас вже немає сучасного обладнання та спорядження, тільки нейромережі. - я спробувала спростувати, але він зупинив - Навіть якщо і є, ви його не використовуєте в інших світах. На вас вдягнене спорядження, зроблене власними руками або умільцями, а зі зброї лише клинки, списи та арбалети. Чому так?

— Недоторканний запас тримають клани. Дуже мало залишилося цілого й робочого. Багато втрачено в експедиціях та у війнах.

— Немає реплікатора? – спитав він - Або ніхто не може відтворити ланцюжок роботи обладнання на кораблі, я гадаю, були запаси та прилади для їх виготовлення. Давно ви перебуваєте на планеті?

— Нічого такого немає, це корабель, що перевозив ельфів від планети до планети, на ньому не передбачено таке обладнання. Тільки ремонтне, та мед секція. А за майже сім сотень років життя на тій планеті, багато чого вийшло з ладу.

— Скільки поколінь змінилося за цей час?

— Три.

— Ви так мало живете? Я гадав більше. Хтось залишився з первісних ельфів, які жили в момент катастрофи?

— Усі глави кланів з них.

— Дивно, а ви чому так мало живете?

— Бракує ресурсу, мед капсул і часто гинуть на війні, та в аномаліях на других планетах.

— Або у вас так регулюють чисельність в городі кораблі.

— Бути такого не може. - обурилася я.

— Можливо, я помиляюся. Припустимо, підніму я корабель у космос, хоча не впевнений. Ви одразу ж почнете краще жити або всі одразу стануть щасливішими, забудуться всі чвари або що там у вас коїться в суспільстві? Далі, хто його поведе потім. Ніхто, у вас немає персоналу для його обслуговування, немає пілотів, нічого немає.

— Так далеко ще ніхто не заглядав. Усі намагалися досягти початкових цілей.

— Це ви так думаєте, я вважаю, що ваші глави кланів усе це знають і їх влаштовує такий стан справ. Ви всі прагнете того, що ніколи не буде досягнуто. Це вигідно їм, незгодних відправляють в експедиції або в походи. Вони зайняті або загинули та не лізуть у справи кланів.

— Не може бути якогось. Я вірю своїм родичам.

— Як на мене, ваше суспільство деградувало до споживача, не розвивається, а намагається просто вижити, вірите в удавані перемоги, забуті ідеали та прагнете до нездійсненного. Є я гадаю підприємливі, але їх одиниці, та .....

Мік раптом замовк, потім сіпнувся і впав на землю шоломом донизу. Його вигнуло дугою. Поруч з'явився гάτα і зашипів на мене.