Читати книгу - "Казино «Руаяль», Ян Ланкастер Флемінг"

Бонд запитально поглянув на Веспер.

— Із задоволенням, — відповіла вона. — Та чи не підкажете мені одне з ваших щасливих чисел?

— У мене нема щасливих чисел, — Бонд відгукнувся серйозно. — Я роблю ставки, тільки коли шанси рівні або майже рівні. Гаразд, отже, я залишу вас. Із моїм другом Феніксом Лейтером ви будете в надійних руках, — він посміхнувся їм обом і неспішно попрямував до каси.

Лейтер відчув підкреслену стриманість Бонда і поспішив пояснити:

— Він дуже серйозний гравець, міс Лінд. Думаю, так і має бути. А зараз підемо, будь ласка, зі мною і подивимось, як число сімнадцять підкориться моїм екстрасенсорним здібностям. Ви відчуєте, як приємно робити купу грошей з нічого.

Бонд полегшено зітхнув, коли залишився на самоті й отримав можливість повністю зосередитися на власному завданні. Підійшовши до каси, він одержав двадцять чотири мільйони в обмін на квитанцію, видану вдень. Розділив суму на дві рівні частини, поклав у кишені смокінга і неквапливо пройшов крізь залу проміж гральними столами в дальній кінець, де за латунною огорожею стояв широкий стіл для бакара.

За столом тривали приготування, круп’є, розклавши перед собою колоди, сорочками догори, повільно тасував карти тим особливим круп’єрським чином, за якого, як вважають, підтасувати карти неможливо.

Chef de partie відстебнув обшитий оксамитом ланцюжок, відчиняючи прохід до столу.

— Я зарезервував за вами шостий номер, як ви і просили, месьє Бонд.

За столом залишалося ще три вільні місця. Бонд пройшов за огорожу, зайняв люб’язно відсунуте для нього крісло і розкланявся з гравцями праворуч та ліворуч. Він витягнув плаский портсигар з воронованої сталі, чорну матову запальничку і поклав їх на зелене сукно праворуч. Служник витер серветкою важку скляну попільничку і поставив поруч. Запаливши сигарету, Бонд відкинувся у кріслі.

Місце банкомета напроти було порожнім. Бонд оглянув стіл. Більшість гравців він знав у обличчя, деяких — на ім’я. Сьомий номер, праворуч, займав месьє Сікст, заможний бельгієць, який володів копальнями в Конго[112]. На дев’ятому номері сидів лорд Денверс, шляхетний, але кволий на вигляд чолов’яга, якому гроші на гру видала, напевне, його багата дружина-американка — жінка середнього віку з хижим ротом баракуди, котра займала третій номер. Бонд припустив, що подружжя гратиме нервово та метушливо і, найімовірніше, першим вийде з гри. На номері першому, праворуч від банкомета, сидів відомий грецький картяр, власник вельми прибуткової, як, схоже, і будь-якої іншої у Східному Середземномор’ї, суднової компанії. Цей гратиме розсудливо, вправно і протримається довго.

Бонд попросив у служника аркушик паперу, на якому написав під акуратним запитальним знаком номери 2, 4, 5, 8 та 10 — і наказав передати записку chef de partie.

Незабаром вона повернулась із написаними іменами.

Другий номер, поки порожній, був зарезервований за Кармель Ділейн, американською кінозіркою, яка тринькала аліменти від трьох чоловіків, і, наскільки розумів Бонд, мала приціл на четвертого — супутника, якого вона притягла в «Руаяль». Сангвінік за темпераментом, вона гратиме життєрадісно та відчайдушно, і їй може пофортунити.

Далі за столом — леді Денверс під номером три, а номери чотири і п’ять випали містеру та місіс Дюпон, які виглядали заможними й цілковито могли мати стосунок до грошей справжніх Дюпонів[113]. Бонд бачив у них солідних гравців. Ділові на вигляд, вони невимушено по-приятельськи перемовлялися, відчуваючи себе у грі, як удома. Бонд був радий такому сусідству — місіс Дюпон займала номер п’ять — і був готовий пристати до спілки з ними або з месьє Сікстом, який сидів праворуч, якщо запропонована ставка виявиться для них зависокою.

За восьмим номером розмістився магараджа маленького індійського штату, який, можливо, прихопив із собою державні стерлінгові авуари часів війни. Із досвіду Бонд знав, що азіати рідко виявлялися відважними гравцями, навіть хвальні китайці втрачали рівновагу, коли пахло смаженим. Проте магараджа, найімовірніше, залишиться у грі надовго і не кидатиме карти, якщо тільки не програє багато за раз.

Десятим номером був молодий елегантний італієць синьйор Томеллі. Цей, певне, набув статків, установивши вбивчу оренду за житло в Мілані. Такий легко може скипіти, загубити голову й учинити сцену.

Бонд тільки-но закінчив аналізувати гравців, коли до столу безшумно наблизився, економлячи рухи, як і личить великій рибі, Ле Шифр. Він пройшов крізь отвір у латунній огорожі та, обдарувавши холодною посмішкою присутніх, зайняв місце банкомета напроти Бонда.

Таким самим скупим рухом прибулець зрізав товстий стос карт, які круп'є виклав на стіл поміж його великими нерухомими руками. Поки круп’є одним зграбним рухом заклав усі шість колод у зроблений з дерева та металу «сабо», Ле Шифр щось прошепотів йому.

— Mesdames et messieurs, les jeux sont faits. Un banco de cinq cent mille[114], — оголосив круп’є, a коли грек на першому номері постукав пальцем по столу перед гіркою стотисячних фішок, додав: — Le banco est fait[115].

Ле Шифр схилився над «сабо», трохи ляснув по ньому, вирівнюючи колоди, і з похилого алюмінієвого зіву показався блідо-рожевий язичок першої карти. Тоді він пухким білим вказівним пальцем притиснув рожевий язичок, витягнув першу карту і посунув її правою рукою дюймів на шість чи на фут у бік грека. Ви тягнув карту для себе, потім другу для грека і ще одну собі.

Ле Шифр застиг, не торкаючись своїх карт.

Він вивчав обличчя грека.

Пласкою дерев’яною лопаткою, що нагадувала мулярську кельму, круп’є обережно підняв дві карти грека і швидким рухом підсунув ще на кілька дюймів далі, так, аби вони лягли точно перед його блідими волохатими руками, що нерухомо лежали на столі подібно до двох рожевих крабів на чатах.

Ось краби стріпонулися; грек зібрав карти широкою лівою долонею й обережно нахилив голову, щоб подивитись у тіні долоні номінал нижньої карти. Потім вказівним пальцем правої руки повільно зсунув нижню карту вбік, аби подивитися верхню.

Обличчя грека залишалося кам’яним. Він поклав ліву долоню на стіл і повільно забрав її, залишаючи дві карти рожевими «сорочками» догори, що надійно охороняли секрет.

Нарешті він підняв голову і подивився в очі Ле Шифра.

— Non[116], — мовив рівним голосом.

Рішення зупинитися на двох картах, відмовившись від третьої, свідчило про те, що грек мав п’ять, шість чи