Читати книгу - "Сновидіння доброго ведмедика, АнєчкаLB"

 Коли я поцікавився, чому він так часто змінює дівчат, отримав таку відповідь:

- Уяви, що заходиш у кондитерську. А там солодощів сила-силенна! І все таке яскраве, красиве й апетитне. Вони тебе ваблять, а ти стоїш і облизуєшся. Хочеться спробувати кожен десерт. Адже вони всі відрізняються і за смаком, і начинками, і зовні. Як я можу дізнатися, які з них мої улюблені ласощі, якщо їх усі не спробую? Але водночас, якщо я стаю для дівчини приманкою - дію зовсім по-іншому. Коли бачу, що очі незнайомки кличуть, ваблять і хочуть мене, я миттєво прикидаю, що вона може мені запропонувати. У таких випадках я більш вибірковий і прискіпливий. Зовсім інша річ, коли приманка - вона. За такого розкладу я вивернуся навиворіт, але отримаю її.

І при цьому його щодня обурювала відсутність дівчини у мене.

- Якщо в тебе є з цим якісь проблеми - тільки скажи. Може, я зможу чимось допомогти. Адже ти втрачаєш щоденні можливості.

І якось я розповів йому про Авері.

- Шукай, друже мій. Шукай, - відповів він. - Але не відмовляй собі в задоволеннях. Опиши мені свої вподобання в зовнішності дівчат, і вже завтра я приведу тобі подругу за смаком...

Я часто уявляв момент можливої зустрічі з Авері. І довго не міг придумати вступну промову. "Привіт. Чому і навіщо ти мені снишся?" Як мінімум, дивно. Будь-яка людина не сприйме цю інформацію всерйоз. А дівчина взагалі подумає, що це дурний, бездарний і плоский привід для знайомства. Я хотів її знайти, але внутрішньо був не готовий до цього побачення. Що говорити? Як поводитися? Може, й на краще, що я поки що не зустрів її.

А вона продовжувала мені снитися. По-різному. Тільки якихось розпізнавальних знаків про її місцезнаходження поки що не було. Все, як і раніше.

І я-таки кілька разів погодився на постійні й наполегливі пропозиції Самюеля познайомити мене з якоюсь дівчиною. Він запрошував на подвійне побачення. Або пропонував відвідати вчотирьох якусь цікаву подію. Або просто разом відпочити. Через фізіологічні потреби мого організму я іноді приймав ці пропозиції. Але, здебільшого, після взаємного фізичного задоволення більше не зустрічав тих дівчат. Щоразу - нова. Як каже Самюель, "у цьому секрет щастя".

І ось нарешті літо. І ось нарешті той самий момент, заради якого я сюди прибув. Несподівано і без часу на підготовку. Як я і припускав. Одного ранку я, переходячи дорогу, призупинився, щоб пропустити автобус, який від'їжджав від зупинки. І зовсім випадково кинув погляд на пасажирів. Біля одного з вікон сиділа вона. Таким же відсутнім поглядом розглядала краєвид за вікном. І тут не було помилки. Це точно вона.

Ну вже ні! Не зникнеш.

Спочатку я в збентеженні прилип до місця, але автобус рушив, і мені довелося бігти за ним до наступної зупинки.

Двері переслідуваного мною транспорту відчинилися. Я збирався увійти, але побачив, що пасажирка встала зі свого місця і проходить до виходу. І коли наші погляди перетнулися... Я дивився так, ніби добре знав її багато років. Вона дивилася на мене так, ніби бачила привида. Зробила від мене крок назад і, впершись ногою в бордюр, присіла на нього.

Я мовчки чекав наступної її реакції. Це підкаже мені, як поводитися далі.

- Так буває? - нарешті запитала вона.

- Очевидно, так. Авері?

Дівчина кивнула.

- А вас як звати?

- Енді.

- Дивовижно! Я не можу повірити своїм очам! - голос її тихий, але погляд якийсь захоплено-шокований. - Я... я навіть не знаю, як це пояснити. Я й подумати не могла, що таке можливо... Ви насправді існуєте.

- Як і ви.

- Вся справа в тому... - вона забарилася. - Зачекайте, а звідки ви знаєте моє ім'я?

- Я шукав вас. Уже давно.

- Шукали? Навіщо?

- Ви ставите більше запитань, ніж я. А планувалося навпаки. Це я хотів отримати відповіді. І думав, ви мені їх дасте. А ви й самі багато запитуєте.

- Вибачте. Ставте свої.

- Навіщо ви з’являєтесь у моїх снах вже не перший рік? Як так виходить, що в цих снах я відчуваю ваш настрій? Чому я бачу неприємні ситуації, які з вами відбуваються? Як пояснити те, що в моєму сні ви отримуєте тілесне ушкодження, а сліди проявляються на моїй шкірі?

Співрозмовниця розгублено дивилася на мене.

- Це щось зі сфери містики, - вона збентежилася. - Але я не готова зараз із вами це обговорювати.

Дівчина рішуче піднялася з бордюру.

- Що? Ви збираєтеся піти, так нічого і не пояснивши мені? Ви в курсі, скільки тисяч кілометрів я пролетів, проїхав і пройшов, щоб розгадати цю шараду?

- Вибачте, Енді. Але це особиста тема.

- Я в курсі. Але ви вторглися в моє особисте життя. Мені потрібна хоч якась інформація.

- Це дуже довго пояснювати.

- Я знайду на це час.

Вона замовкла. Відвела погляд і зважилася на розповідь.

- У кожного в голові своє кіно. Так? Наприклад, читаючи книжку, ми кожен по-своєму бачимо героїв. Я маю на увазі зовнішність. У певний період свого життя я для себе вигадала такого героя. І виглядав він чомусь точнісінько, як ви. У моменти, коли було нелегко, я завжди думала про вас. Мені ставало легше. У мене з'являлася віра в благополучний епілог. Думала: "Ну і нехай зараз так, але ось ця людина з'явиться і врятує мене. Від усього світу. Від мого розпорядку життя, від незаслужених образ, від неприємностей, від складних обставин". Простий психологічний прийом. Але ви не уявляєте, як багато це для мене означає! Рятувальне коло, за яке я подумки чіплялася, щоб переживати важкі моменти. Це увійшло у звичку. Погано - я уявляю, що ви втішаєте мене своїми обіймами, добре - я теж хотіла поділитися з вами радістю. Я закохалася у свою ж вигадку. І останнім часом тільки й жила цими думками. Не знаю, як так вийшло з вашими снами. Мені дуже ніяково. Я, напевно, занадто добре вас уявила. Мабуть, перестаралася з візуалізацією. Або правду кажуть, що ми притягуємо те, у що віримо.