Читати книгу - "Сновидіння доброго ведмедика, АнєчкаLB"

- Я існую. Я тут. Від кого потрібно врятувати, щоб я міг їхати далі?

- У вас завжди все так просто? - усміхнулася вона.

- Якщо вам буде зручно, можете звертатися до мене на "ти".

- Добре, Енді. До мене теж можна звертатися не так офіційно. Тим паче за таких дивних обставин. Отже, у тебе все просто?

- Ні. Якраз навпаки. Але якщо є труднощі - треба знайти спосіб їх подолати. Які існують варіанти? Що там далі буде в моїх снах?

- У снах, обов’язково, happy end. Звісно ж, я уявляю собі тільки таку кінцівку. Але з реальністю це не має нічого спільного.

- Вас від чоловіка потрібно врятувати?

- Я помрію якось і про це.

- "Помріяти" - це синонім бездіяльності. На кшталт виправдання. Означає "хочу, але не буду навіть пробувати щось змінити". Мріяти мало. Потрібно над цим працювати. Твої "листи" до мене дійшли. Я тут. Що далі?

- Зачекай з діями. Дай мені час хоча б звикнути до думки, що ти нестеменний. Ще вчора ти був просто плодом уяви.

- Я продиктую тобі свій номер телефону. Підготуєшся - дзвони. Запам'ятаєш?

- Хвилину, - вона витягла зі своєї сумочки набір кольорових олівців і альбом для малювання.

Накидавши цифри, повернув власниці.

- Ну, або у снах, - закінчив я і пішов. Їй потрібен час? Вона його отримає. Скільки забажає. Головне - я зрозумів, що до чого. Не зрозумів тільки, навіщо.

Минув тиждень. Ні снів, ні дзвінків. Так тому і бути. Але... Я отримав повідомлення про місце і час зустрічі з незнайомого номера. Авері? Безсумнівно.

Я прийшов у призначений час до водоспадів Хогс-Бек. Вона вже була там.

- Вибач мені. Минулої нашої зустрічі ти застав мене зненацька, - це, я так зрозумів, замість "привіт".

- А сьогодні до неї підготувалася? У чому і як це проявиться?

Авері сиділа на камені й розглядала нескінченний потік води.

- Просто це дуже раптово. Ось, наприклад, займаєшся своїми звичайними справами, проходиш повз водойму і думаєш: "Було б чудово пройтися по воді". І тут же тебе стрімко беруть і скидають в океан. А ти навіть плавати не вмієш.

У цей момент вона нагадала мені реакцію Тайлера, коли той просто працював, щоб коли-небудь потім виступати. А я взяв і несподівано здійснив його бажання. Він був розгублений. Радий, але розгублений. Тут, мабуть, те саме. Дивно виходить: люди мріють, але самі ж не готові до реалізації своїх заповітних бажань. Мені це незрозуміло. Є мета - логічно припустити, що вона в певний момент підкориться. Отже, мрії - це не чіткий розклад, а твір на вільну тему. По суті, марне заняття.

Я присів із нею поруч на край каменя.

- Розкажи мені про себе, - попросила вона.

Ось цього не люблю. Самопрезентації - не моя тема. Я взагалі слухач, а не оратор.

- Що ти хочеш знати?

- У тебе є сім'я?

- Ні.

- Кохана дівчина?

- Ні.

- Що ж у тебе є?

- Список запитань.

- Ну, постав кілька, - погодилася співрозмовниця.

- Що найнеприємніше у твоїх стосунках із чоловіком? Я бачив кілька моментів, від яких у мене з'явилися садна на зап'ясті та на обличчі. Чому це не можна припинити?

Вона опустила очі.

- Це замкнуте коло. Я хочу піти, але не можу. Дурна фінансова залежність. Він утримує і цим тримає мене і наших дітей. Вони ще зовсім маленькі. Я не можу поки що піти на роботу. Та й мені не вистачить прибутку, щоб забезпечити нас житлом, продуктами, оплатити няню і всі поточні потреби. Можливо, коли вони стануть старшими. А те, що найбільше не подобається... Дивно, але це навіть не ті його спалахи гніву. Найбільше засмучує його стійка байдужість до нас. Він завжди зайнятий собою, своїм життям, своїми захопленнями, своїм колом спілкування і своїми справами. Ми просто живемо в його будинку. Засмучує те відчуття, що ми з дітьми самі в усьому світі. А чоловік, навіть якщо й перебуває поруч, то його ніби немає. Якось мені стало погано, я впала в коридорі, а він просто обійшов мене і пішов далі, не перериваючи свою телефонну розмову. І це не поодинокий випадок. А я боюся за малюків. Якщо я вкотре ось так от впаду і пролежу кілька годин? Що буде з ними? Що буде взагалі? Це сумно. І страшно. Уже дуже тривалий час. У певні моменти мене підтримувала тільки думка про вигаданого персонажа. Уявляла, що десь існує той, хто не дасть мені впасти. Той, кому можна буде розповісти про все, що мене хвилює. З яким могли б бути стосунки. Як із чоловіком. З коханим чоловіком. Я не пам'ятаю, в якому році ми з Каденом востаннє цілувалися. Не пам'ятаю обіймів і уваги. Зате точно пам'ятаю кожну його наполегливу вимогу виконання подружнього обов'язку.

- І ти під час цього процесу почала уявляти мене?

- Такий сон теж був? - вразилася вона.

- Мені сподобалося, - посміхнувся я, щоб нейтралізувати її сором'язливість.