Читати книгу - "Загублена Валькірія, Кеті Рід"

– Хто це? – тихо поцікавилась я, наблизившись до Асгейра.

– Бог темряви і зими. Він сліпий і дуже не любить, коли йому про це нагадують.

– А хто живе тут? – показала я на чепурний будинок з зеленими ставнями, що привернув мою увагу першим.

– Це дім Вьор, – коротко відповів воїн і пішов далі. Я наздогнала його і виразно підняла брови. Тоді він пояснив: – Вьор – богиня мудрості і яснобачення.

– Дивно, – пробурмотіла я. – Я не зустрічала жодної згадки про неї. 

– Вона не шукає слави, – знизав плечима Асгейр.

Можливо, вона мала рацію, не цінуючи зайву увагу. Маючи таку силу, як у неї, знайдеться багато охочих нею заволодіти.

Пройшовши ще кілька чертогів і пояснивши мені, хто в них мешкає, Асгейр зупинився перед головним палацом. Від інших його відділяла велика, вимощена темно-сірою бруківкою центральна площа столиці. Ми зупинилися посеред неї, і я задерла голову догори, розглядаючи дім Одіна.

– Валаск’яльв, – з пошаною в голосі оголосив Асгейр.