Читати книгу - "Серед темної ночi"

Поки, одначе, дiла героя з поганою костюмiровкою обмежились на тому, що вiн найбiльше за всiх порався коло чарки й закуски, прибрав геть чисто все, що мiг прибрати, а потiм захрiп по-вчорашньому на своєму ослонi з "земською давностю".

Три днi ще ходив Роман та шукав собi служби, а на четвертий зостався з п'ятаком у кишенi. Ще одно можна було йому зробити: стати на базарi.

Щодня на одному звичайному мiсцi на базарi стояла купка людей. Всi виглядали заробiтку. Сiльськi парубки i дiвчата, поприходивши в город шукати наймiв, стояли поруч з городянськими куховарками й покоївками, що, покидавши старих хазяїнiв, дожидалися нових. Кiлька старiших людей з сокирами за поясами — це були дроворуби. Тут же стояли й мiськi обiдранцi з таких нiчлiжних домiв, як отой, що в йому Роман ночував. Цi й собi виглядали, але вже не наймiв, — хто ж би їх наймав? — тiльки поденного або хоч на один раз якого заробiтку. Сiльськi дiвочi вбрання з ясними зеленими, синiми, червоними кольорами, парубочi свити, чумарки, шапки й брилi мiшалися з обдертими лахманами нечепурної, загидженої городянської одежi. Уся ця купка товклась серед базарових яток на засмiченому, закиданому недоїдками i всякими покидьками майданчику, — люди стояли, сидiли, часом лежали на порожнiх рундуках. Дiвчата цокотiли промiж себе завзято, парубки поштурхували дiвчат, а тi верещали голосно й весело. Городянськi куховарки та покоївки у кохтах та в пальтах тримались трохи осторонь i промiж себе судили й лаяли на всi заставки хазяйок та навчали одна одну (а часом i сiльських дiвчат), як треба поводитися з хазяйками, щоб не давати їм волi, як прикидати бiльшу цiну до того, що купуєш на базарi… Було голосно й весело: кому й не щастило, то соромився перед людьми сум виявляти. Але все ж часом було чути смутне нарiкання на нещасливу долю, шо й роботи нема, й їсти нiчого, i нездужає… Блiдi й змарнiлi обличчя траплялися серед цього натовпу часто. Обiдранцi часом i собi встрявали до гуртової розмови, але бiльше стояли самi собi; часом вони приносили пляшечку "монопольки".i зараз же, на якому рундучку, а то й навстоячки, випивали її, закушуючи гнилою ковбасою або смердючим оселедцем. Iнодi пiдходила до дiвчат i куховарок яка панiя або й пан — вибирали собi пiдхожу i починали з нею вмовлятися; якщо єднали, то вели з собою. Тодi тi, що позоставалися, лаяли панiю чи пана, казали, що вони й слiпi, й дурнi, бо взяли найпоганiшу, а не взяли нi одної з них. Часом приходив наймати дроворуба — пиляти й колоти дрова, а хто кликав i обiдранцiв — найбiльш переносити щось важке. Дроворуби стояли тут щодня. Обiдранцi — теж щодня, хiба що ходили часом по базару, доглядаючи, щоб панiї та куховарки добре ховали грошi: котра не робила цього, тую карали, бо зараз тi грошi потрапляли до рук обiдранцевi, i вже тодi кiльки день не видко було його на точку. Всi iншi стояли — поки хто найме; а з сiльськими бувало й так, що як докучить стояти ненайнятому, то й пiде воно собi знову додому.

Серед цiєї купки мусив стати й Роман. Тепер уже вiн думав про те, щоб поки знайти собi хоч поденний заробiток, бо йому не було чого їсти. Але доля була до нього неласкава: вiн простояв увесь перший день до вечора i не вистояв нiчого.

П'ятака проїв, не було з чим iти й до нiчлiжного. Роман думав, думав i пiшов у великий мiський сад.

— Засну десь у кущах! — гадав собi- Поки ще не холодно. — Вишукуючи в саду лiлшого, затишнiшого мiсця, натрапив на чималу будiвлю, що стояла там серед прочищеного майданчика. Зроблена з шальовок, в однiм мiсцi зовсiм не було стiни — самi поручата. Роман перескочив через їх i пiшов усерединi по помосту. Силкувався йти тихо, щоб не почув сторож садовий. Iшов у темрявi i вiдразу почув, що падає вниз.

Упав, але бiльше злякався з несподiванки, нiж забився. Встав, почав мацати руками. Був у якомусь дощаному коридорi неглибокому. Вилiз iз його легко i пiшов обережно далi. Дiйшов до якихось дверей i вiдчинив їх. Засвiтив сiрника: невеличка дощана комiрчина, мов хижка, попiд стiнами лави.

Зважився тут заночувати. Лiг на лаву, положивши шапку в голови.

Уночi кiльки разiв прокидався, не розумiючи, де вiн. Тiльки вставши вранцi, побачив повидному, що це був лiтнiй театр, покинутий уже тепер, порожнiй, старий i обдертий. Мусив бути йому притулком i надалi на той час, коли не буде грошей, щоб ночувати деiнде.

Сьогоднi вiн продав за три рублi своє пальто. Осiнь тiльки почалась i була суха й тепла, можна поки було й без нього прожити, а далi… що буде! За карбованця купив сокиру i вийшов на базар… Його зараз же взято колоти дрова. Роман дуже зрадiв цiй роботi. Але поки вiн наколов купу дров та заробив пiвкарбованця, то в нього так заболiли крижi й руки, що вiн кляв свою роботу всякими словами. Ввечерi пiшов у нiчлiжний, стрiв там Лукаша i з горя проїв i пропив з ним увесь свiй заробiток.

Щодня Роман стояв на точку, та не щодня його брано. В який день не було заробiтку, Роман жив з тих грошей, що зосталися йому вiд пальта. Це дiялося тижнiв зо два, аж поки знову так сталося, що в Романа не було й трьох копiйок заплатити за нiч у нiчлiжному.

"Доробився!" — гiрко нарiкав на свою долю Роман, iдучи ночувати знов у той садовий театр. Тепер це було не так добре, як попереду, бо вже пiшли дощi i зробилося враз дуже холодно. Роман страшно намерзся, стоячи на базарi, i був голодний. Вiн увесь трусився.

Дотягся до театру, перелiз через поручата i пiшов у свiй закамарок. Iдучи темною сценою, вiн спiткнувся на щось i трохи не впав.

— Який тут стультусяка собачий ходить та людей колошкає? — несподiвано гримнуло з темряви.

Роман пiзнав голос Патрокла Хвигуровського: це вiн на нього спiткнувся.

— Се я, Роман, одповiв.

— Який Роман, азiнус?

— Та тот, що з вами в ночлежному ночувал. — Увесь цей час їм не доводилося стрiватися.

— А чого ж ти тут?

— Та должно того, що нєту на ночлежний деньог.

— Резон, хоч ти й болван!

— А чого. ж я болван?

— А того, що повинен тут ночувать.

— Та й ви ж тут ночуєте.