Читати книгу - "Азартні ігри з долею"

ігри[25]».

В готелі вони розійшлися; Ретель пішов відробляти свою зміну, а Тюдор попрямував в контору до Бонетті. Але його спинив портьє, сказавши, що директора нагорі немає, бо його годиною раніше викликали до поліцейського відділку. Тюдор вирішив його дочекатися і сів у фотель в салоні, поряд з рецепцією, проте не встиг він як слід вмоститися, як Бонетті з’явився у дверях. Він був весь спітнілий, смертельно блідий і дуже занепокоєний. Ні на кого не дивлячись, без жодного слова він впав в інший фотель коло Тюдора, пихкаючи повітрям, як паровоз на підйомі вгору. Якийсь час він не промовляв ані слова.

— Ну що? Що там було? — врешті запитав Тюдор.

— До біса! До біса вас усіх! І тебе, і Дуду, і Ану Немчич, і поліцію, і день, коли ти мене на це підмовив. Єдине щастя, що мене не питали ні про лотерею, ні про твоє товариство, ні про акцію «Дубровник — відкрите місто». Не знаю, що б я їм сказав, аби не вкинути і тобі, і собі чорта на спину.

— А що ж було б, якби ти сказав їм правду? Товариство офіційно зареєстроване, там є ще п’ять членів, окрім мене, «Дубровник — відкрите місто» — це цілком публічна і легальна акція. Всі готельні послуги оплачуються... Я не можу зрозуміти, у чому тут взагалі проблема?

— Ну, звичайно! А що було б, якби вони трошки глибше копнули в те товариство і ту акцію? І якби вони встановили, що всі твої п’ять стариганів не мають взагалі зеленого уявлення, що робить та організація, членами якої вони є? І врешті-решт викриють і те, що ця акція лише слугувала прикриттям для нашого приватного парі, яким ми втручаємось у розслідування поліції? Чудово розважилися, нічого не скажеш! Навіть якби нам і повірили, що справа лише в цьому.

— Ну гаразд, про що тебе там питали?

— На щастя, лише те, чи Ана Немчич справді відплила кораблем. Думали, чи існує така ймовірність, що вона залишилась ще на кілька днів у Дубровнику. Я сказав їм, що її чорти забрали і мимохідь висловив їм свою точку зору про цю ситуацію.

— Про яку ситуацію?

— Про неї і про її зникнення. Та жінка — звичайнісінька німфоманка. Врешті-решт, це видно по всьому. У Рієці на неї чекає наречений, а вона тут любиться з офіціантом. Я впевнений, що на кораблі вона знайшла ще й когось третього і що зараз трахається з ним десь на Хварі чи в якомусь сплітському готелі.

— Вибач, але ти помиляєшся. За моїми враженнями, це серйозна, інтелігентна, розумна, відповідальна і високоморальна людина.

— Ну, це ти так вважаєш... але мені все це схоже на комедію дель арте. Загалом, мене взагалі не їбе ні яка вона, ні що з нею сталося. Мене турбує, що тепер робити з Башичем. Як йому відмовити? Я ж сам йому повідомив, що для нього все зарезервовано.

— Навіщо відмовляти? Гра триває чи ні?

— Та ти при своєму розумі, чоловіче? Якщо він приїде, тоді поліція точно зацікавиться, як же так сталося, що в цій нашій лотереї виграло два ідентифікаційних номери пакрацьких свідків. Та ще й один за іншим. Якщо ще перший і міг випадково випасти, то з другим підряд такого точно не було.

— О Боже мій, що ж оце сталося з тобою? Де поділася та безтямно хоробра людина, яка на роликах їздила міськими мурами? Яка по зовнішній стіні могла видертися аж на вершечок замкової вежі? І це лише з чистої впертості й затятості. Щоб довести іншим, що можеш утнути те, чого їм зась. На якого ж філістера ти перетворився?

— А скажи-но мені, що б ти робив на моєму місці? Що б ти сказав, якби вони тебе спитали, як вийшло так, що й другий гість з оплаченим відпочинком у готелі — це знову пакрацький свідок?

— Нічого. Нічого б не мусив казати, оскільки вони б цим взагалі не зацікавилися. Вони шукають Ану Немчич і їх не турбує, хто прибуде який новий переможець до готелю. У грі з Башичем може статися дві речі: або викриємо Дуду, або знову втрутиться фатум. Якщо станеться перше, то поліція буде нам вдячною за нашу допомогу, неважливо у який спосіб. А чи станеться друге... ні, не може бути такого, щоб і він зник. Та й зрештою, коло потроху звужується, проте це не коробка з сірниками, тож ми не можемо саме так програти.

— Ох, добре! Але якщо справа дійде до чогось непередбачуваного, май на увазі: я нічого не знаю, ні з чим не пов’язаний, ні в що не вплутаний. Ти все береш на себе.

Розділ 7

а кілька днів з’явився новий гість, Зденко Башич, тренер гандбольного клубу зі Спліта. Бонетті відразу ж про те оповістив Тюдора, який тієї ж миті поспішив до готелю. Він застав їх обох у салоні біля рецепції. Вашим виявився молодим чоловіком з атлетичною статурою і жвавими рухами. Він якраз цікавився можливістю спортивної активності в готелі: гімнастичною залою, басейном, тенісними кортами та іншим, а Бонетті йому казав, що все це в його розпорядженні без будь-якої додаткової оплати. Вони намагатимуться виконати також й інші його бажання у межах можливого, оскільки гості, які мали щастя стати переможцями акції «Дубровник — відкрите місто», мають тут більше привілеїв, аніж навіть іноземні туристи. Тюдора він йому представив як засновника акції та очільника товариства, яке її організовує.

Дуже скоро поновилась та сама гра, що й з Аною. Франко весь свій вільний час блукав готелем, стежачи за ситуацією. До того ж, він мав для цього вдосталь часу; врешті-решт, він був пенсіонером. Між тим, йому ніяк не випадала нагода трошки більше поговорити з Башичем, оскільки той постійно кудись поспішав. Коли він обідав, йшов у басейн чи на тренування у спортивну залу, Франко не міг там спостерігати за ним, бо там його присутність, з огляду на його літа, була б взагалі нелогічною, а отже, підозрілою. А після вечері Зденко відразу ж лягав спати. Час до часу Ретель прислужував у залі ресторану в той час, коли Башич сидів у ній, але, як на зло, щоразу далеко від його столу, тож Тюдор не встигав помітити нічого, що дало б йому змогу зробити висновок, чи