Читати книгу - "Це війна!, Ана-Марія Еріш"

***                                                                                                                                                           

- Я вже уявляю собі вираз обличчя тата, коли мама йому все розповіла. - посміхнувся Генрі. - Але цей Раян не такий вже простий, як ми думали.                                                                                             

Ввечері мені було настільки погано, що я вирішила подзвонити братові. І, на щастя, він зараз якраз був вільний і міг зі мною поговорити. Я розказала йому все від самого початку, не забуваючи жодної деталі. Мені було зовсім не соромно, адже це ж Генрі. Він був не тільки моїм братом, а ще й одним з найкращих друзів. Ми завжди розповідаємо все одне одному. І він був в такому самому шоці від дій Раяна. Хоча, якби він хоч трохи зашкодив нашій родині, то як тільки Генрі приїхав би додому, то хлопцю було б непереливки.                                                                                                                            

- Я просто вже навіть не знаю, який наступний крок робити мені. - видихнула я. - Не хочу просто повторювати його вчинок. Але це має бути щось серйозне.                                                              

- Навіть не знаю, що тобі порадити. - відповів Генрі. - Я впевнений, що ти щось придумаєш, і це буде грандіозно. А там вже скоро приїду я, і поговорю з ним по-чоловічому. - брат посміхнувся. - Впевнений, що після цього він подумає двічі чи варто йому гратися з моєю сестричкою.                               

Це змусило мене розсміятися. Але я знала, що він і справді був налаштований це зробити. І якщо нічого не зміниться, то Генрі обов'язково так і зробить. Від цього навіть ставало спокійніше, бо в мене є підтримка. Раніше, коли я була маленькою, то дуже ображалася на батьків, що в мене є старший брат. Дитяча примха, проте тоді я справді так думала, адже він намагався виховувати мене, постійно слідкував за всім, забороняючи грати в такі цікаві, але небезпечні ігри. Та згодом я зрозуміла, що мені неабияк пощастило. що в мене є Генрі. Він завжди був моєю опорою та підтримкою.                        

Ще трохи поговоривши з ним, я відправилася спати, адже завтра рано вставати в коледж. В голові крутилося сотні думок, проте я досі не могла вигадати яким буде мій наступний крок. Та після розмови з братом мені все ж стало легше. Я була впевнена, що який би вчинок я не зробила — брат завжди підтримає мене. І я навіть уявлення не мала, що буде далі. Але я знала одне — Раян Паркер має пошкодувати про свій вчинок...