Читати книгу - "Homo Deus"

По-четверте, і це найважливіше, це передбачення є не так пророцтвом, як способом обговорити наші нинішні варіанти вибору. Якщо обговорення змусить нас зробити інший вибір і прогноз виявиться неправильним, тим краще. Який сенс робити прогнози, якщо вони нічого не можуть змінити?

Деякі складні системи, як, наприклад, щодо погоди, не зважають на наші прогнози. З іншого боку, процес людського розвитку реагує на них. Дійсно, що кращі наші прогнози, то більшу реакцію вони викликають. Звідси парадокс: коли ми накопичуємо більше даних і збільшуємо свої розрахункові можливості, події стають більш різкими й неочікуваними. Що більше ми знаємо, то менше можемо передбачити. Уявіть, наприклад, що одного дня експерти розшифрують базові закони економіки. Коли це трапиться, банки, уряди, інвестори й споживачі почнуть використовувати нові знання, щоб діяти в новий спосіб і перевершити своїх конкурентів. Яка користь від нового знання, якщо воно не веде до нової поведінки? На жаль, як тільки люди змінять свою поведінку, економічні теорії застаріють. Ми можемо знати, як економіка діяла в минулому, однак не зрозуміємо, як вона діє зараз, не кажучи вже про майбутнє.

Це не гіпотетичний приклад. У середині XIX століття Карл Маркс показав глибоке розуміння економіки. На основі цього розуміння він передбачив дедалі більш насильницький конфлікт між пролетаріатом і капіталістами, що мав закінчитися неминучою перемогою перших і колапсом капіталістичної системи. Маркс був переконаний, що революції спалахнуть у країнах, які починали промислову революцію, таких як Британія, Франція і СІЛА, а потім поширяться на решту світу.

Маркс забув, що капіталісти вміли читати. На початку лише жменька послідовників сприйняла Маркса серйозно й прочитала його праці. Однак у міру того, як ці соціалістичні активісти збільшували кількість прихильників і свою силу, капіталісти вдарили на сполох. Вони також уважно прочитали «Капітал», узявши до уваги багато інструментів та ідей марксистського аналізу. У XX столітті всі — від вуличного хлопчиська до президента країни — скористалися марксистським підходом до економіки й історії. Навіть найтвердіші капіталісти, які запекло протестували проти прогнозів Маркса, все ж скористалися його «діагнозом». Коли ЦРУ аналізувало ситуацію у В’єтнамі або Чилі в 1960-ті роки, воно ділило суспільство на класи. Коли Ніксон або Тетчер дивилися на глобус, вони запитували себе, хто контролює життєво важливі засоби виробництва. З 1989 по 1991 рік Джордж Буш спостерігав за занепадом ворожої комуністичної імперії лише для того, щоб програти вибори 1992 року Біллу Клінтону. Стратегію виграшної кампанії Клінтона було виражено в гаслі: «Це економіка, дурню!». Маркс не міг би сказати краще.

Коли люди сприйняли діагноз Маркса, вони відповідно змінили свою поведінку. Капіталісти в таких країнах, як Британія і Франція, доклали зусиль для поліпшення виробничих умов робітників, зміцнили їхню національну свідомість і включили їх у політичну систему. Відповідно, коли робітники почали голосувати на виборах і лейбористи забирали дедалі більше влади в одній країні за одною, капіталісти змогли спокійно засинати у своїх ліжках. Таким чином, прогнози Маркса звелися до нуля. Комуністичні революції жодного разу не струснули провідні промислові держави — Британію, Францію і США, а диктатура пролетаріату потрапила на звалище історії.

Це парадокс історичного знання. Знання, що не змінює поведінки, марне. Але й знання, що змінює поведінку, швидко втрачає свою доречність. Що більше даних ми маємо і що краще розуміємо історію, то швидше історія змінює свій хід і швидше наше знання застаріває.

У минулі століття знання людства зростали повільно, тож політика й економіка також змінювалися досить ліниво. Нині наші знання збільшуються з карколомною швидкістю, і теоретично ми повинні розуміти світ дедалі ліпше. Однак відбувається якраз протилежне. Наше новоздобуте знання веде до прискорення економічних, соціальних і політичних змін. У своєму намаганні зрозуміти, що відбувається, ми прискорюємо накопичення знань, що веде лише до швидших і більших змін. Відповідно ми дедалі менше здатні розуміти теперішній час чи прогнозувати майбутнє. У 1016 році відносно легко було спрогнозувати, як виглядатиме Європа в 1050 році. Щоправда, династії могли впасти, могли вторгнутися невідомі загарбники чи статися природні катастрофи. Однак було зрозуміло, що Європою 1050 року все ще управлятимуть королі й священики, що це буде аграрне суспільство, що більшість її жителів становитимуть селяни і що Європа й далі страждатиме від голоду, епідемій і воєн. На противагу цьому в 2016 році ми не маємо жодних уявлень, як виглядатиме Європа в 2050 році. Ми не можемо сказати, якою буде її політична система, як буде структуровано її ринок праці і навіть які тіла матимуть її мешканці.

КОРОТКА ІСТОРІЯ ГАЗОНІВ

Якщо історія не дотримується жодних стабільних правил і якщо ми не можемо спрогнозувати її подальшого ходу, то навіщо її вивчати? Часто вважають, що головна мета науки — спрогнозувати майбутнє: метеорологи прагнуть прогнозувати, буде завтра дощ чи сонце, економісти хочуть знати, чи девальвація валюти зможе запобігти економічній кризі, а чи прискорить її, а хороші лікарі — чи радіаційна або хіміотерапія буде успішною для лікування раку легень. Подібним чином істориків просять дослідити дії наших попередників, щоб можна було повторити їхні мудрі рішення й уникнути їхніх помилок. Однак це ніколи не працює подібним чином, бо сучасність уже разюче відрізняється від минулого. Марною тратою часу є вивчення тактики Ганнібала у Другій Пунічній війні, щоб скопіювати її у третій світовій. Те, що добре спрацювало в кавалерійських баталіях, не обов’язково принесе значну перевагу у війні кібернетичній.

Усе ж наука — це не передбачення майбутнього. Учені в усіх галузях часто намагаються розширити наші горизонти, тим самим відкриваючи перед нами нове й невідоме майбутнє. Це особливо справедливо стосовно історії. Хоча історики час від часу докладають свої руки до пророкування (без помітного успіху), вивчення історії має на меті перш за все допомогти нам усвідомити ті можливості, які ми зазвичай не розглядаємо. Історики досліджують минуле не для того, щоб повторити його, а щоб звільнитися від нього.

Усі і кожен із нас народжені в певній історичній реальності, якою керували конкретні норми й цінності і яка управлялася унікальною економічною й політичною системою. Ми сприймаємо цю реальність як належне, вважаючи її природною, неуникною й непохитною. Ми забуваємо, що наш світ було створено випадковою послідовністю подій і що історія формувала не лише нашу технологію, політику й суспільство, а й наші думки, страхи і мрії. Холодна рука минулого простягується з могил наших попередників, хапає нас за