Читати книгу - "Повна енциклопедія тваринництва"

необхідні протизапальні процедури – тепло, камфорна та іхтіолова мазі, фізіотерапія (лампа солюкс, електрофорез з хлоридом натрію, йодом, новокаїном). За хронічного асептичного бурситу з порожнини бурси відсмоктують запальний ексудат і через ту саму ін’єкційну голку вводять спиртовий розчин йоду, розчин карболової кислоти. Гнійні бурсити необхідно розрізати, видаляти гній і лікувати як відкриту рану.

Профілактика. Попередження травм, профілактика збудників інфекційних та інвазійних хвороб.

Розриви сухожиль

Етіологія. Рани, або забиті місця, з відсутністю міорелаксації (розслаблення м’язів). До хвороби можуть призвести рахіт, остеомаляція, слабкий розвиток сухожиль, гнійно-некротичні процеси сухожиль і їхніх піхв, неправильне обрізання копитець.

Клінічні прояви. Порушення цілісності сухожилля. Симптомами розривів є розслаблення і дефект на місці травми (заглибина), порушення функції кінцівки з подальшим розвитком запальної припухлості. Наприклад, під час розриву сухожиль поверхневого і глибокого згинача пальця тварина спирається на п’яточні частини копита і задню поверхню пута й путового суглоба.

Лікування. Забезпечення спокою та іммобілізація травмованої ділянки гіпсовими пов’язками на 6–8 тижнів. Надалі необхідно проводити теплові процедури та масаж.

Профілактика. Усунення чинників, що спричиняють розрив сухожиль.

Хвороби суглобів

Це досить поширена хірургічна патологія. Бувають закриті травматичні, гострі та хронічні асептичні хвороби: удари (травма тканини, що не супроводжується видимим порушенням їх цілісності), гемартрози (крововилив у порожнину суглоба), розтягнення, вивихи, синовіти (запалення синовіальної капсули суглоба), артрити (захворювання суглобів запального, дистрофічного та змішаного характеру), остеоартрит або панартрит (запалення всіх компонентів суглоба – хрящів, епіфізів кістки), артроз (хронічна хвороба суглобів незапальної природи).

Більшість захворювань суглобів протікає важко, лікування доволі складне. Серед загальних рекомендацій щодо лікування найпоширенішими є забезпечення спокою, введення в раціон люцерни зі зменшенням частки концентратів, масаж ураженого суглоба подразнювальними мазями або лініментом, регулярний моціон, узимку – ультрафіолетове опромінення. Курс лікувально-терапевтичних заходів призначає ветеринарний фахівець залежно від стану тварини.

Хвороби м’язів

До хвороб м’язів відносять такі патології, як міозит – запалення м’язів, що розвивається у разі травмування, переохолодження, переходу запалення з прилеглих тканин, під час інфекційних та інвазійних захворювань (туберкульоз, актиномікоз), і міопатоз – захворювання м’язів незапального характеру, спричинене функціональним розладом їхньої скорочувальної здатності під час перевезення, тривалої фіксації, за відсутності моціону.

Міозит характеризується збільшенням хворого м’язу в обсязі. Обмацування м’язу спричиняє біль у тварини, сам м’яз щільний, шкіра гаряча й набрякла, спостерігається типова кульгавість. Міопатоз діагностують за слабкістю уражених кінцівок під час руху; винос і опора кінцівки неточні, уривчасті. Хворі м’язи розслаблені й безболісні.

Лікування цих хвороб полягає в накладанні зігрівальних компресів, проведенні фізіотерапевтичних процедур, розтині абсцесів, застосуванні антибіотиків, сульфаніламідів. Під час міопатозу призначають тепло, масаж, ультразвук, йонофорез ураженої ділянки із солями йоду.

Хвороби шкірного покриву

Хвороби шкіри

Абсцес

Етіологія. Хворобу спричиняють патогенні стафілококи, стрептококи та інші гноєтворні мікроби через забруднення шкірних покривів, потрапляння в колоті рани, затікання гною в рани.

Клінічні прояви. Патологічна порожнина, що виникає в результаті гнійного запалення. За формою абсцес півсферичний. Починається він у вигляді обмеженого, тістоподібної консистенції, гарячого на дотик набряку, який флюктуює (коливається, є хитким). Температура тіла підвищена.

Лікування. Застосовують зігрівальні компреси, припарки, грілки. Холод і масаж протипоказані. Після виникнення флюктуації нарив надрізають (робить це ветеринарний фахівець) і надалі лікують як відкриту рану.

Профілактика. Дотримання санітарно-технічних норм утримання.

Відмороження

Етіологія. Виникає в результаті впливу низьких температур.

Клінічні прояви. Зміна тканин, спричинена дією на них низької температури. У корів частіше відморожуються соски, у биків – верхівка мошонки, крайня плоть. У тварин спочатку в зоні ураження спостерігають збліднення тканин, потім настає втрата чутливості, що замінюється болем, певним ущільненням, набряком шкіри (I ступінь). Сильніший вплив холоду та вітру спричиняє утворення міхурів із рожево-червоним вмістом, які можуть прориватися (II ступінь). У подальшому шкіра стає безболісною, холодною, твердою, після відігрівання – синьо-фіолетовою, чорною, набряклою, відбувається відторгнення омертвілих тканин (III ступінь).

Лікування. Тварину доправляють у тепле приміщення і вживають заходів щодо відновлення циркуляції крові (обігрівання лампою солюкс, загальний масаж, розтирання ураженого місця серветкою, змоченою камфорним спиртом, тепла ванна). Великій рогатій худобі дають тепле молоко, етиловий спирт, роблять ін’єкції кофеїну, камфорного масла тощо. Зону ураження обробляють йодогліцерином, діамантовим зеленим, накладають вологу пов’язку з камфорним, іхтіоловим, борним спиртом. Бульбашки проколюють голкою і в порожнини вводять розчини антибіотиків на розчині новокаїну.

Профілактика. Дотримання санітарно-технічних норм утримання.

Дерматит

Етіологія. Захворювання виникає внаслідок впливу механічних подразників (потертостей, саден), хімічних речовин (вапна, кислот, лугів, медикаментів, сечі, гною), термічних факторів (опіків, відморожень), опромінення (рентгеном), інфекційних та інвазійних агентів тощо. У великої рогатої худоби під час утримання на жорсткій підлозі з недостатньою підстилкою хворобу реєструють в ділянці колінного суглоба, стегна, путових і зап’ястних суглобів внаслідок тертя під час вставання і зміщення шкіри в цих ділянках.

Клінічні прояви. Травматичний і медикаментозний дерматити проявляються припуханням, почервонінням шкіри, болючістю, підвищенням місцевої температури. У разі ускладнення гнійної інфекції відбувається випотівання мутного ексудату, утворюється виразка шкіри. У випадках хронічного перебігу формуються шкірні складки, де скупчуються бруд та гній.

Лікування. У разі травматичного дерматиту застосовують в’яжучі примочки (свинцеві, фурацилінові та ін.), пов’язки з мазями, наприклад з тетрацикліновою, преднізолоновою. У разі гнійного дерматиту ділянки обмивають, після чого застосовують антисептичні пов’язки і присипки (стрептоцид, норсульфазол тощо).

Профілактика. Полягає насамперед в усуненні причини хвороби.

Екзема

Етіологія. Механічні подразники, ектопаразити (кліщі, блохи, воші), хімічні подразники (медикаменти), мікрофлора, нераціональне годування, розлад травлення, хронічні захворювання.

Клінічні прояви. Запалення шкіри, що виникає у разі підвищеної її чутливості (алергії) до різних подразників і характеризується ураженням насамперед епідермісу. Екзема проявляється почервонінням, утворенням вузликів (папул), пухирців (везикул), гнійників (пустул), поверхня шкіри мокне, на ній утворюються кірки (струпи) та лусочки, що супроводжується свербінням, розчухами, тварина худне.

Лікування. До початку лікування передусім необхідно усунути подразник. Місцево застосовують цинкову, ксероформну, мазі зі стероїдними гормонами, розчин піоктаніну і діамантового зеленого, всередину – фуросемід.

Профілактика. Усунення подразників, збалансоване годування.

Опік

Етіологія. Виникає внаслідок впливу високих температур (термічні опіки), хімічних речовин (хімічні опіки), електричного струму та променевої енергії.

Клінічні прояви. Ураження під час термічних опіків бувають 4 ступенів: I ступінь – ураження поверхневих шарів епідермісу, гіперемія, невеликий набряк шкіри; II ступінь – ураження всього епідермісу з утворенням пухирів, наповнених рідиною рожевого кольору; III ступінь – ураження всієї товщі шкіри, потових і сальних залоз, шкіра стає холодною, щільною; IV ступінь – обвуглювання тканин, які перетворюються в масу буро-чорного кольору. Якщо від опіку постраждало до 10 % поверхні тіла, це опікова хвороба.

Лікування. Полягає в оброблянні місця тампонами, змоченими у розчинах дубильних та коагулювальних речовин (марганцевокислий калій, спиртовий розчин таніну, йод), мазями Вишневського, «Рятівник», «Левомеколь», мазями з антибіотиками.

Хімічний опік виникає під час впливу на шкіру кислот, лугів, негашеного вапна, брому, фосфору тощо. Кислоти нейтралізують 5 %-м розчином натрію гідрокарбонату, молоком, луги – 2 %-м розчином оцтової кислоти, розчином марганцевокислого калію, фтористий водень – сульфатом магнію. У подальшому проводять лікування опіку як термічного.

Електротравма виникає під час зіткнення тварини з оголеними проводами, що перебувають під напругою, ураження розрядом блискавки тощо. Стан тварини у цьому випадку тяжкий: хвора худоба лежить, пульс слабкий, дихання переривчасте. Крім місцевого лікування опіку, необхідно дати