Читати книгу - "Купальниця"

світло-сірий, змінила Кароліну за прасувальною дошкою, роз-

кинутою на кухні. Витягала речі зі стосу білизни, іронічно

спостерігала, як Роберт заглядає у баняки.

— Ото звичка в людини — приходити з гостей голодним! —

дорікнула. — Я навмисно не лягаю, щоб калорії повитрачати, а тут ще й активно дозаправляються. Треба було їсти в рес-

торані! — а тоді до Кароліни: — Зоя може отакий шматок

листкового торта о десятій вечора з’їсти, і їй нічого не буде, уявляєш? Така фігура…

— Я тебе прошу… — Роберт вже тримав величезну канап-

ку в руці, витискав на неї кетчуп.

— Фантастична фігура! Як у хлопчика! Нічого зайвого.

— Дещо все ж таки могло б окреслюватись, — знову подав

голос Роберт.

— Відколи ти жінок обмовляєш?

— Це я вас застерігаю: стрункість — добре, надмірна худор-

ба — ні. Уникайте надмірностей, — і відкусив півканапки.

— А мені подобається… — підвела риску Марина, стріпу-

ючи підковдру. — Можливо, у неї тому така фігура, що вона

не народжувала.

— А скільки їй років?

— Тридцять шість, — невпевнено озвалась Марина, за-

вмерши над праскою. — Так, тридцять шість, вона від мене

на вісім років старша. Роберте, скільки Олегові?

— Десь під сорок… Дівчата, рис, здається, підгорів. Ніби

як відгонить горілим. Понюхай, Марино, ні?

— Не вередуй. Друга вечеря, смакові рецептори вже сплять.

— А як ви з Робертом познайомились? — переводить роз-

мову Кароліна. Їй теж спати не хочеться.

Марина припиняє совати праскою по квітчастій підковдрі.

Вона дуже мила зараз у своєму улюбленому легкому трико-

тажі; сьогодні черга мишачого кольору, хай навіть на якусь

66

годину-дві. Навіть перед сном не надягає халатів. Так і сказа-

ла Кароліні, даруючи їй свій халат у жовті квіточки: не пере-

ймайся, мені халати без потреби, я їх не ношу.

— Вона сказала подружці: цього хлопця не рухати, він

мій, — не відриваючись від журналу та канапки, зронив

Роберт.

— У мене в руках праска! — попередила Марина. І повер-

нувшись до Кароліни: — Твій брат довго домагався мене і на-

решті домігся.

— А як ви познайомились?

— На дні народження! — Марина висмикнула з купки ще

одну підковдру. — Однокурсниця — вона вже кілька років

в Америці живе — покликала нас до гуртожитку. На день на-

родження. Мав бути дівич-вечір, а хлопці почули запах сма-

женої картоплі — і припхалися…

— І тоді ти побачила Роберта і сказала: цього хлопця не ру-

хати?

— Ні, це я бовкнула значно пізніше. А тоді він мені не спо-

добався, бо дуркував цілий вечір і молов нісенітниці. Мабуть, я справила на нього надто сильне враження.

Роберт гмикнув, сховався за журналом.

— Принаймні згодом він мені так казав… Про надто силь-

не враження.

— Я побачив її, — Роберт відклав журнал убік, — і вирі-

шив, що вона з іншого гуртожитку… А вона виявилась до-

машньою. Була розпещена і не вміла прасувати.

У приймачі радіоняні почулося ворушіння, запхикала

Амалія.

— Приймай естафету, — Марина відставила праску, гай-

нула до дитячої кімнати.

Роберт встав до дошки, як бармен до шинкваса, сперся обо-

ма руками: я вас слухаю? Чого бажаєте? І артистично пома-

хуючи дитячими колготками та махровими рушниками, по-

розкладав усе, акуратно розправляючи, на кілька купок.

67

— Попрасував? — обережно притулила за собою двері Ма-

рина, виходячи з дитячої кімнати.

— Самі розпрасуються, — запевнив дружину Роберт. —

І на постіль перейдемо таку, що не потребує прасування.

Шкода часу на такі речі.

* * *

Дивний такий сон. Бере вона до рук напівпрозоре диво, як

ніби квітку-медузу, прохолодну та сяючу, з рухливими пе-

люстками, що ховають всередині яскравий пуп’янок. Не розди-

вишся, що там таке проглядається, сонячно-жовте. Вигадливі

руки запакували подарунок, сховавши в прозору упаковку

згорнутий шалик, а може, це малюнок на білій коробці, об-

рисів якої неможливо роздивитись, чи стулена квітка, або ж

мандарин. Що ж там таке? Кароліна намагається відгорнути

прозорі пелюстки і не може знайти край, і дивується цій щіль-

ній обгортці. З чого її зроблено і як? А поки ковзає пучками

пальців по гладкій поверхні, та починає напинатися жорстки-

ми голками, перетворюючись на скляний вересневий каштан

у кожушку — він тримає усередині свою таємницю, а пальці

далі шукають, як дістатися сховку. Гостинець треба розгор-

нути, у нерозкритому дарунку сенсу немає. Але він не даєть-

ся. Справжній подарунок відкривається не одразу, пригадує

Кароліна складене нею ж гасло і лише тоді заспокоюється уві

сні. Усьому свій час.

5

У голосі мами — погано прихована втома. Вона не може звик-

нути до того, що Кароліни немає поруч, про випускний нічо-

го не чула, незабаром буде перша картопля на городі, тижні за

два братимуться шпортати під кущами. А батько що? Батько —

добре! — підкреслено бадьорим голосом, — з батьком усе га-

разд! З чого Кароліна зробила висновок, що він поруч і все чує.

68

Віта-Їжачок мала невеселі новини: сказала, зателефонував-

ши, що малий погано спав, горло жахливе, прописали анти-

біотики в уколах, і як добре, що є Кароліна, що діла йдуть, гроші капають, буде тепер за що купити малому ліки, і свіжу

полуницю, і нову машинку, і хай живе його величність випа-

док, що їх з Кароліною звів докупи!

За відсутності Віти Кароліна розгорнула бурхливу актив-

ність. Будь-якою ціною, будь-якими зусиллями треба було ви-

штовхати подарункове діло вгору. Вона прикликала всю свою

фантазію та смак, переглядаючи відповідні сайти та надихаю-

чись дизайнерськими пропозиціями, далекими від подарунко-

вої сфери. Вона зменшила частку платні за роботу пакуваль-

ниці в загальній сумі за послугу, запропонувавши натомість

ширший вибір матеріалів для оформлення подарунків. Покуп-

ці, вивчивши таблицю цін, охоче замовляли складні пакуван-

ня, заощаджуючи на оплаті праці пакувальниці.

Спробувала прогнозувати напливи замовлень, але з цим на-

разі не складалося. Покупців біля пакувальної ятки було то гус-

то, то пусто.

Виведи алгоритм, — радив брат, знатимеш, чого й коли че-

кати. Вона добряче підзабула, що воно таке, алгоритм; брат по-

яснював «на хлопський розум»: коли відвідувачів більше? у які

дні та години? у зв’язку з чим?..

І Кароліна намагалась зрозуміти, з чим пов’язаний попит, чому в певні дні покупці йдуть, як рибки косяками, і вона лед-

ве встигає, і