Читати книгу - "Казкові пригоди Грайлика"

Виявилося, що тої самої миті, коли у Залі Зітхань запанувала темрява, Пан Копайло, зрозумівши, що непереливки, одразу почав негайно зариватися в землю — рити хід для втечі. А Котофей Котофейович своїм відчайдушним «Няву-няв!» став одганяти кажанів, і це йому добре вдалося, бо він же ж був кіт, а вони все-таки миші, хоч і летючі. Таким чином Котофей Котофейович дав змогу Панові Копайлу заглибитися під землю, а тоді й сам шмигонув у тунель, заваливши за собою вхід.

Куди потягли кажани Грайлика і Галочку, вони чули, а віднайти і прокопати тунель до Камери Попереднього Ув’язнення — це вже було, як то кажуть, справою техніки. Правда, кротові довелося добряче потрудитися. Зараз він сидів і тільки втомлено хекав. Розповідав усе це Котофей Котофейович.

— Спасибі вам, дорогі друзі,— сказав Грайлик.

— Без вас ми б пропали, — сказала Галочка.

— Але ми ж не можемо залишити напризволяще Бровка Барбосовича, — скрушно похитав головою Грайлик.

— Він же без нас не вийде з Печери Невільниць, — скрушно похитала головою Галочка.

— Авжеж, — сказав Котофей Котофейович. — Я друга не кину. Перепочинемо трохи і поліземо назад.

Та тільки він це промовив, як один з кротових горбочків заворушився, земля розсунулася і вигулькнула голова Бровка Барбосовича.

— Прривіт! — весело сказав він, вилазячи і обтрушуючись. Шерсть на ньому була обгоріла, але очі сяяли.

— Ой! — радісно вигукнули всі.

— Стррривайте, я не сам, — застережно підняв він лапу. — Допоможіть, будь ласка, вибратися Кошиній мамі.

І всім довелося вигукнути ще гучніше: «Ой!»

Бо справді з-під землі з’явилася голова гарної русявої жінки з блакитними очима і двома родимками на лівій щоці біля вуха.

Грайлик і Галочка кинулися до неї, допомагаючи вилізти з-під землі.

— Любі мої! Як мені дякувати вам?.. — Вона обняла і поцілувала дітей, потім по черзі ніжно погладила рукою Бровка Барбосовича, Котофея Котофейовича та Пана Копайла.

— Та як же це сталося? Як вам вдалося? — нетерпляче спитали Грайлик і Галочка.

— Це все він, рятівник мій дорогий, — Кошина мама знову лагідно провела рукою по обпаленій шерсті Бровка Барбосовича

— Та що там! — засоромившись, махнув лапою Бровко Барбосович.

І оскільки він із скромності був неговіркий і Грайликові та Галочці доводилося буквально по слову витягувати з нього розповідь, ми вам самі переловімо, як усе сталося.

Прошмигнувши у Печеру Невільниць, Бровко Барбосович побачив, що посеред печери стоять довгі столи, за якими сидять невільниці і шліфують дорогоцінне каміння. Столи були скляні, освітлені знизу. Більше світла у печері не було. Попід стінами у темряві стояли тапчани, на яких позмінно відпочивали невільниці. Ніякої сторожі, наглядачів не було видно. Та вони були й непотрібні. Іншого виходу з печери, крім того вузького, який охороняв Вогнедишний Змій, не було. Але привертати увагу всіх невільниць Бровко Барбосович вважав ризикованим. Почнуть галасувати, і все пропало. Користуючись темрявою попід стінами, він обережно поповз навколо столу, пильно приглядаючись як до тих, хто працював, так і до тих, хто відпочивав на тапчанах.

На щастя, Кошина мама саме відпочивала. Це полегшило спілкування з нею.

Але будити її Бровко Барбосович не наважувався. Спросоння вона могла скрикнути, побачивши його, і тоді в печері зчинився б галас. Він вирішив чекати, поки вона прокинеться сама. І лише коли вона розплющила очі, він швидко зашепотів їй на вухо:

— Не лякайтесь і не привертайте увагу інших! Привіт вам від вашого сина Коші. Я хочу визволити вас. Піднімайтесь і нишком ідіть за мною до виходу з печери. Коли змій кинеться за мною, вискакуйте і ховайтеся за брилами Залу Зітхань, І уважно дивіться, куди я шмигону під землю. Згодом полізете туди за мною.

Так і зробили.

Бровко Барбосович вкусив змія, що знову влігся біля входу, за литку. Змій зойкнув, підхопився і відскочив. Бровко Барбосович шмигонув повз нього і кинувся до підземного ходу, яким вони проникли у Темнондію. Змій сіпонувся за Бровком Барбосовичем, хукаючи на нього полум’ям. Та лише обсмалив шерсть. Бровко Барбосович встиг пірнути під землю.

У цей час Кошина мама вискочила у Зал Зітхань і сховалася за великою кам’яною брилою.

І коли змій кинувся назад, щоб навести порядок у Печері Невільниць, бо там зчинився галас і гармидер, Кошина мама пошвидкувала у підземний хід, де її вже чекав Бровко Барбосович.

Вона ще встигла почути свистючий голос Чорнавії Темнонди, яка щось погрозливо кричала, але було вже пізно — кордон Темнондії лишився позаду.

Грайлик і Галочка захоплено дивилися на Бровка Барбосовича.

— Герой! Справжній герой!

— Та який там герой! — одмахнувся лапою Бровко Барбосович. — Просто у міліції звик виконувати свої службові обов’язки. То міліції дякувати треба.

Бровко Барбосович був не лише хоробрий, кмітливий і досвідчений, але й скромний.

— А де ж мій Коша? Звідки ви його знаєте? Я так скучила за ним! — схвильовано промовила мама.

І Галочка та Грайлик тут же розповіли мамі усе, що ви вже знаєте.

— Я мушу негайно йти у Дракондію, — рішуче сказала мама.

— І я з вами, — першим прохопився Бровко Барбосович.

— І я! І я! — вигукнули Галочка і Грайлик.

— І я, звичайно, — сказав Котофей Котофейович.

— Думаю, що і я у пригоді стану, — промовив Пан Копайло.

— Вдячна! Вдячна вам безмежно, дорогі мої! — зворушено сказала Кошина мама. — Але за однієї умови. Будь ласка, слухайтеся мене. Дракондія — то не жарти. Драконида Семенівна — зла і підступна. Від неї всього можна чекати. Це ж вона обманом завела мене у Темнондію. Сказала, що там під землею хвора бабуся, якій треба допомогти. А насправді набридло Дракониді жити у темряві. Вогнедишний Змій Нокард — то ж її чоловік, дракон, який за дорогоцінне каміння продався, найнявся стерегти у Темнондії Печеру Невільниць… Отже, якщо не будете слухатися мене, будете ризикувати — я не зможу узяти вас. Не маю права.

— Будемо слухатися, — погодилися всі.

РОЗДІЛ XVII

Подорож у Дракондію.

Надзвичайні події.

Недарма цей ліс називався Загадковим. Ніхто не міг пройти його навпростець. Усі обов’язково заблуджувалися. Блукали-блукали і врешті-решт виходили на те саме узлісся, з якого заглибилися у ліс. Не допомагали ані компас, ані прикмети, за якими знаходять сторони світу. Стрілка компаса починала крутитися, як дзига, не зупиняючись. А мох на деревах ріс то з одного боку, то з протилежного.

— Це тому, дорогі друзі,— сказала Кошина мама, — що посеред Загадкового Лісу є вулкан, у жерлі якого і знаходиться Дракондія. Але я добре знаю туди дорогу, бо ж ходили у село Грушки по молоко для Коші.

Вони довго продиралися крізь хащі і