Читати книгу - "Записки українського самашедшого"

22 січня. День соборності. Усі всіх до чогось закликають. Президент закликає до злагоди «в цей критичновирішальний період для України».

Періоди у нас всі критичні, але ніколи не вирішальні.

Втім, на цей раз опозиція обіцяє щось вирішальне.

25 січня. Тетянин день. Якби мою дружину звали Тетяною, я мав би підстави її поцілувати. Інших підстав у мене, схоже, нема.

У Києві дощ, шість градусів вище нуля.

В Англії коров’яча інквізиція, корів уже спалюють напалмом.

У нас на митниці затримали м’ясо сумнівної якості, задеклароване як гіпс.

У Європі вилучають з продажу цукерки «Мамбо», бо вони на желатині з яловичих кісток і хрящів.

У Римі фермери вийшли на демонстрацію. Попереду пустили теля з плакатом на шиї: «Це не в корів сказ, це люди сказилися!»

І вже аж тепер за східним календарем — рік Змії. А то все ще було Дракона. Не люблю гігантських рептилій, не гігантських — теж. Хоч кажуть, що змії знімають стрес, — в приймальнях у психотерапевтів навіть бувають тераріуми. Зрештою, у медичній емблемі теж є змія.

І все ж невипадково диявол прикидався Змієм. Пам’ятаю, підлітком бачив відбиток з картини, здається, Брука, — «Гріх». Там велетенський лукавий Змій обвиває стегна стуманілої жінки. Я тоді ще не тямив, про що це, тепер дійшло. Особливо коли дружина приходить пізно і помітно ухиляється від моїх обіймів.

Одначе на Сході Змія символізує добро і мудрість, так що у рік Змії обіцяють всілякі позитивні події — реформи, новації, а то й глобальні зміни на краще в житті людей і держав.

Що ж, зіщулимося у чеканні позитивних змін.

В Одесі обвалився будинок.

У Москві щось вибухнуло в метро на станції «Білоруська — Кільцева». На щастя, поїзд трохи спізнився, вбитих немає. Але багато поранених.

Біля Ґалапаґосів зазнав аварії танкер «Джессіка». Моржики викидаються на сушу. Гинуть гігантські черепахи. Сотні тонн нафти витекло в море. Птиці волочать крила, як обсмоктані чортом. Риба тіпається в мазуті.

Трохи забагато як для позитивної Змії.

В Індії землетрус, перший такий потужний у новому столітті, дев’ять балів за Ріхтером. Якраз на їхнє велике свято, День республіки, був військовий парад, і раптом задвигтіла земля, в Бомбеї розтріскувались будинки, люди в паніці вибігали на вулицю. Найбільше трясло у штаті Гуджарат, загинуло десятки тисяч людей. Півмільйона залишилось без даху над головою.

Цього ж місяця перед тим трясло Японію, двічі трусило Сальвадор. Земля не витримує. Вони таки зрушать її з орбіти своїми бомбами і терактами.

В Індію вилітають рятувальні загони, «Лікарі без кордонів», Міжнародний Червоний Хрест. Пакистан надіслав літаки з наметами й ковдрами. І навіть повстанці, що хочуть одломити Кашмір і Джамму, висловили співчуття й передали свою кров для потерпілих. І коли вже не залишалося жодних надій знайти когось під руїнами і рятувальні роботи були припинені, — російські рятувальники продовжили пошук і таки витягли з-під завалів живу людину.

Під кінець місяця події стрімко наростають, наче отримавши зловісний імпульс прискорення. У Чорному морі затонув теплохід «Пам’ять Меркурія», навіть не подавши сигналу SOS через несправність радіостанції. Людей виловлюють у морі, примерзлих до рятувальних плотів. Щойно злетівши, розбився російський військовотранспортний літак, — упав на засніжене поле, фюзеляж хруснув навпіл. У нас поховали депутата, якраз одного з кращих, ще зовсім молодого, загинув у автокатастрофі. Дорога була слизька, ніч, їхав на великій швидкості — машина врізалася в дерево, уламки розкидало на сто метрів. І тоді ж привезли тіло Сергія Кудрі, якого застрелив польський поліціянт майже на кордоні з Україною, на очах у його вагітної дружини. Так що й ненароджена іще дитина реалізувала свої права.

Індію знову трясе, у землі вже якась епілепсія.

І над усім цим звучить «Реквієм» Верді. У Києві проходить фестиваль «Ave Verdi» до сторіччя з дня смерті композитора. Приїхали італійці, щовечора в оперному театрі виконуються його твори, але найбільше я люблю «Реквієм», а в ньому «Dies ігае» — «День гніву». Могутня музика, крізь яку проривається клекіт барикад.

І я раптом подумав: якщо українці ще здатні на День гніву, то Україна буде. А якщо не здатні, то вже ні.

1 лютого. Сніг мокрий, налипає, тричі буксував, поки доїхав додому. Дружина сердиться, взяла квитки на «Маленьку ніжну сонату для жінки, чоловіка і троля», а я спізнився. Нам би не зайво і ніжності, і сонати. Натомість убили вечір за телевізором, і я з жахом подумав: «Боже! Нам може бути нудно удвох!» — Не тому, що нема про що говорити, а тому, що магія зникла, магія дотику, магія погляду. Зникло все.

Живемо, як ті двоє на картині Мунка «Розлучення» — жінка, що віддаляється, і чоловік, що дивиться їй вслід, затискаючи скривавлене серце, а вона вже як сяйвом написаний силует.

Удосвіта двірники шкребуть лопатами. Гупають бурульки з дахів. За ніч попідмерзало, тепер відтає. У місті справжнісінький льодопад.

І епідемія грипу. Школи й дитячі садки закриті на карантин. Малий наш вкрай задоволений, сидить дома, не випускає джойстика з рук. Дістали мене ці комп’ютерні забавлянки. Вже на що безневинну гру подарував йому святий Миколай — «Живі іграшки», а й вони теж стріляють і ганяються одне за одним.

— Ну, як гра? — питаю.

— Важкий рівень, — заклопотано каже малий. — Якщо цей не уб’є того, то його уб’є той.

Краще б він читав «Вінні-Пуха». Втім, психологи з якоїсь медичної установи дійшли висновку, що ВінніПух шизофренік, бо у нього нав’язливі ідеї та неадекватна поведінка. А в кого вона тепер адекватна? Читав, що вже сьогодні кожна третя людина у світі має порушення психіки. А років через тридцять, то й узагалі вже годі буде знайти цілком психічно здорову людину.

От хто у нас нормальний, то це теща.

— Що ви лущите ці пігулки, як суху квасолю? — гримає вона. — Хіба це ліки? Крейда на язиці. — Повикидала антибіотики і всілякі імпортні панацеї, заварює чай з калиною. Запарила соснових бруньок з шалфеєм. Звіробій, журавлина, липовий цвіт — у неї є все од всього. Ще б гарячого молока з медом. А головне — часник, він помічний навіть проти упирів.

Сніг іде, кості ломить, вона таємно від нас постогнує. — Ви б лягли, мамо, — каже дружина. — Е, дитино, — каже вона, — якщо я ляжу, то вже не встану.

Ще один східний Новий рік — Тибетський. Там, на тому нагір’ї, у срібному ореолі вершин, калатають у бубни і танцюють до впаду, у страхітливих