Читати книгу - "Покладіть її серед лілій"

Прямуючи до нього, я мимохідь потис руку Фіннеґанові, котрий широко мені посміхнувся. Фіннеґан був не з тих, хто виграє призи глядацьких симпатій. Горилоподібний, з потворним обличчям, помережаним шрамами, котре, однак, світилося гумором і нагадувало водночас і морду Кінґ-Конґа, і кабіну десятитонної вантажівки.

Керман звівся на ноги й підкреслено вишукано вклонився Полі.

— Лише подумати: ти — і в такій забігайлівці! — зауважив він. — Тільки не кажи мені, що полишила свою кислу фізіономію та стриманість у сейфі контори!

— Припини, Джеку! — озвався я, присідаючи поруч. — Події розвиваються надто швидко. Але перед тим, як я тобі розкажу, що й до чого, — що маєш мені оповісти ти?

Він ще не встиг відкрити рота, як підійшов Фіннеґан.

— Привіт, Меллою! — сказав. — Доброго вечора, леді!

Пола посміхнулася йому.

— Принеси ще склянку, Майку! — попросив я. — Допоможу Керманові допити його віскі.

І глянув на Полу.

— Тобі каву?

Вона кивнула.

— Та каву для міс Бенсінґер!

Коли Фіннеґан виконав замовлення і повернувся до стійки, я сказав:

— Ну що ж, тепер до справи!

— Я бачив Джоан Пальметта, — почав Керман. — Апетитна жіночка! — і він, закотивши очі, намалював у повітрі її форми. — Якби поодалік не крутився дворецький, у нас зав’язалась би прекрасна дружба, — він удавано зітхнув. — І що тільки жінки в мені знаходять?

— Те місце, де мав би бути інтелект, — швидко озвалася Пола. — Для жінок це така розрада — спуститися до рівня чоловіків!

— Ну, досить уже! — гостро урвав я, бо Керман, схопивши пляшку віскі, почав повільно підводитися зі свого місця. — Облишмо опис зовнішності. То що вона сказала про Дженет?

Керман опустився на стілець, люто дивлячись на Полу.

— Вона сказала, що її невимовно здивувала смерть Дженет од серцевого нападу. За два дні до смерті та грала в теніс з цією Пальметта і виграла з розгромним рахунком. Чи схоже це на проблеми зі серцем?

— Щось ще?

— Я спитав її про Шеррілла. Він тепер не в місті, тож я його не бачив. Джоан сказала, що Дженет Кросбі була закохана у Шеррілла по самі вуха. Вони були просто нерозлучні. Але за тиждень до смерті Макдональда Кросбі Шеррілл перестав бувати в них, і заручини зненацька урвалися — без жодних пояснень. І навіть Джоан, близька подруга Дженет, не володіє такою інформацією, хоча й намагалася щось вивідати. Дженет сказала, що вони просто не зійшлися характерами, і не хотіла про це говорити.

— Чи не розповідала Джоан, що за чоловік цей Шеррілл?

Керман знизав плечима.

— Пальметта бачила його лише двічі. Казала, що Шеррілл привабливий, але не знає, чим він займається і чи є у нього гроші. Має будинок на Россмор-авеню — невеличкий, але гарний; за домом доглядає дівчина-китаянка.

І Керман послав поцілунок рукою.

— Вона також — пальчики оближеш, хоча мені й мало що вдалося роздивитися. Китаянка поняття не має, коли повернеться хазяїн. Однак чолов’яга живе непогано, і, певно, таки має гроші. Бо в гаражі у нього стоїть «кадиллак» завбільшки як корабель, а сад такий доглянутий, наче туди вкладені чималі гроші. Звісно ж, там є ще басейн та звичні ознаки розкоші: усе невеличке, однак дуже стильне.

— Це все?

Керман кивнув.

Коротко я описав йому свій візит до Юдори Дрю, приїзд здоровила, вбивство дівчини та свою бесіду з Брендоном. Керман слухав, і очі його ставали все круглішими й круглішими. Він навіть забув про віскі.

— Господи Ісусе! — вигукнув Керман, коли я завершив свою розповідь. — Ну й вечір! Що ще трапиться? Чи ми облишимо цю справу?

— Не знаю, — сказав я, наливаючи собі ще віскі, — однак змушені будемо повернути гроші. Для цього нам слід з’ясувати, хто опікується маєтком. Упевнений, що то не Морін, вона не спроможна до цього. У неї має бути юрист або якийсь інший представник, котрий займається її справами. Можливо, ми зможемо це дізнатися зі заповіту Макдональда Кросбі. Я також хотів би ознайомитись із заповітом самої Дженет. І ще мені цікаво, чи залишила вона хоч щось Юдорі Дрю. Якщо ні, то звідки в Юдори гроші? Щодо ведення цієї справи — поки що не відповім ані ствердно, ні заперечно. Нам треба зібрати якомога більше фактів, перш ніж щось вирішити. Але маємо зважувати кожен свій крок, бо Брендон легко може нам все ускладнити.

— Якщо повернемо гроші, справа буде закрита, — проголосила Пола. — Нема сенсу працювати задарма.

— Знаю, — сказав я. — Однак ця справа мене зацікавила. Крім того, не люблю виконувати накази Брендона.

Я допив віскі й підвівся.

— На сьогодні, вважаю, досить. Я не проти трохи поспати.

Керман потягнувся, позіхнув і також підвівся.

— Щойно згадав, що завтра зранку маю повезти малих Гоффлінів у Голлівуд, — сказав він, скривившись. — Персональний тур на студію «Парамаунт пікчерз». Якщо нам не вдасться побачити Дот Лямур[11], то я повішуся. Ті троє шмаркачів жахають мене.

— Добре, — сказав я. — Але ж до післязавтра ти повернешся?

— Так: якщо виживу.

— До того часу я й вирішу, чи ми займатимемося цією справою, чи ні.