Читати книгу - "Вакансія для диктатора"

Чоловіки підійшли до найбільшого в місті будинку і зайшли до другого під’їзду. Ліфт не працював, і за всіма ознаками — досить давно. Вони піднялися на четвертий поверх, і Кондрашов подзвонив у перші двері ліворуч. Відкрила молода приваблива шатенка у симпатичному вельветовому домашньому халатику, побачила Юрія й умліла:

— Ти?!

— Дозволиш зайти? — спитав для проформи капітан. З його інтонації «Ільїн» зрозумів, що вони зайшли б у будь-якому разі.

— Познайомтеся, — сказав Кондрашов, коли чоловіки були вже в квартирі. — Вікторе Івановичу, це — Ольга, моя давня приятелька.

Лице жінки невловимо змінилося на коротку мить, і немолодому чоловікові, що непогано знав життя, здалося, що така атестація їй геть не сподобалася.

— Ольго, це — Віктор Іванович Ільїн, мій товариш з роботи. Ми тут мимоїздом у справах, до тебе на пару годин заскочили.

Жінка подивилася на супутника свого давнього приятеля і раптом сказала:

— Ой, як ви схожі...

— Так, — не дав їй продовжити той. — Це моя робота — бути на нього схожим. Гадаю, ви розумієте, що поширюватися про мій візит не слід, — солідно додав він.

— Тут гості, а в мене, як на те, порожнісінько, наче виметено, — опам’яталася жінка. — Я одна живу, мені багато не треба, — наче виправдовуючись, додала вона.

— Зараз збігаю в магазин, — сказав Кондрашов. —

Я швиденько, ставте чайник. До речі, Вікторе Івановичу, ви перевзуйтеся, рибальські заброди вам, думаю, більше не знадобляться.

Про що з нею говорити, «Ільїн» не міг додуматись, а жінка виявилася небалакучою: поралася в кухні й не озивалася. Чоловік із життєвим досвідом, він від­чував, що в Ольги не надто добрий настрій, але при­чини не знав, тож сидів і мовчав.

Дякувати долі, Юрій ходив не надто довго, прийшов з двома пакетами: один, — великий непрозорий, — поставив під стінку у вітальні: «З цим — потім», другого — з продуктами — віддав Ользі.

Та повитягала з пакета ковбасу, сир, масло, булки та печиво, вправно нарізала бутерброди, виставила на стіл в кухні і запросила гостей.

Кондрашов давно знав, що смак чаю залежить не тільки від сорту та способів сушки чайного листя, а й від якості води, на котрій готують чай. Якою була вода в білоскельському водогоні, він не знав: або з Матері-ріки, або артезіанська — третього тут просто не дано, але такого смачного, духмяного із легким терпким присмаком чаю він не пив дуже давно, хоча заварювали звичайний цейлонський, який він часто купував і вдома в Верхоярську. Розмова не в’язалася: Ольга весь час відповідала не до ладу. «Мабуть, її бентежить присутність сторонньої людини», — вирішив Кондрашов. «Ільїн» теж мовчав. Його непокоїло, що далі сталося з Неллі. Таки вона йому не чужа. Він сказав їй тікати в ліс, а вона замість того сіла за кермо й поїхала геть. В принципі, правильно. Але що це: моментальний аналіз ситуації з більш правильними висновками, ніж у нього, колишнього бувалого опера? Він задумався над цими запитаннями, і теж невдало підтримував бесіду: що не скаже — усе не до речі.

Юрієві такий стан речей не сподобався: він взяв пульт від невеличкого телевізора, що стояв тут на кухні на холодильнику, для проформи спитав присутніх, чи не проти вони, і натиснув кнопку живлення. Коли з’явилося зображення, на екрані сплив фоторобот, схожий на кожного другого чоловіка, котрого можна зустріти на вулиці, а дикторський глос за кадром повідомив:

— Верхоярським крайовим управлінням внутрішніх справ розшукується за скоєння особливо тяжкого злочину громадянин Ільїн Віктор Іванович, уродженець та мешканець міста Верхоярськ, котрий переховується від органів правосуддя. Прикмети: зріст — середній, очі сірі, волосся світле. Статура спортивна. На вигляд років 50–60.

Громадянин Ільїн негативно ставиться до існуючого державного ладу та ненавидить керівництво держави. Майстер східних єдиноборств, досконало володіє прийомами рукопашного та ножового бою. Дуже добре стріляє. Може бути озброєний вогнепальною зброєю. Усіх, кому відоме місцеперебування громадянина Ільїна, просимо повідомити за телефоном 267-01-04 в місті Верхоярську чи 02.

Якби не ім’я, Ольга в цьому Фантомасі нізащо не впізнала б свого сьогоднішнього гостя, а телевізор продовжував радувати, замінивши фоторобот досить якісним портретом капітана:

— Верхоярським крайовим управлінням внутрішніх справ за співучасть у скоєнні особливо тяжкого злочину розшукується громадянин Кондрашов Юрій Степанович, 1985 року народження, уродженець міста Білоскельськ та мешканець міста Верхоярськ, котрий переховується від органів правосуддя. Прикмети: вище середнього зросту, спортивної статури, волосся темне, коротко стрижене, очі блакитні. На вигляд тридцять років. Негативно ставиться до існуючого державного ладу та керівництва країни. Злочинець дуже небезпечний: досконало володіє прийомами рукопашного бою, холодною та вогнепальною зброєю. Може бути озброєним. У випадку, якщо вам відоме місце перебування злочинця, просимо у жодному випадку не намагатися його затримати, а негайно повідомити по телефону 267-01-04 або 02.

Розшукувані злочинці, крім скоєних тяжких злочинів, підозрюються в участі у замаху на президента країни Романа Романовича Погодіна. Вони можуть перебувати в парі або поодинці. За достовірну інформацію про місце перебування кожного зі злочинців, яка допоможе здійснити затримання, крайове управління внутрішніх справ гарантує виплату премії в розмірі одного мільйона карбованців.

На кухні