Читати книгу - "Версола. Книга 1. Колоніст"

— Мням-ням, непогано — смак інопланетного ананаса нагадав солодку манну кашу, хоча по консистенції продукт виглядав, як сира картопля.

Наївшись ще парочкою таких делікатесів, знову заліз на найближче дерево і знову заснув, стомлений тривалим денним переходом по густій траві і лазінням по деревах. Прокинувся посеред безмісячної ночі від відчуття небезпеки: внизу оглушливо вищали його свинки, доносилося якесь люте шипіння і звуки, неначе там щось тягали туди-сюди по траві — аналогія була майже повною. Метушня і звуки боротьби не затихали ще півгодини, а потім все заспокоїлося і відчуття близької небезпеки схлинуло — ще довго не міг заснути, згадуючи той шелест, що так лякав, і то незрозуміле шипіння. Уранці оглянув околиці гаю — свинок не знайшов, тільки їх фрагменти, в місці їх лежання було багато крові на землі і траві, сама трава за ніч випрямилася, хоч в деяких місцях залишалася прим'ятою.

Віктор трохи засмутився — він хотів одну з них прибити, оскільки запасів їжі більше не було…. але не повезло, тому довелося знову влаштовувати собі вегетаріанський сніданок з фруктів і «манної каші». Запивав лимонним соком жовтої груші — давився і кривився, але організм вимагав рідини — довелося терпіти. Пюре не став навіть пробувати і викинув, а жовта рідота нагадала про саморобний гіпс на нозі — вирішив відразу ж прояснити з ним ситуацію, оскільки під ним починалася чухатися шкіра — вірна ознака того, що гоїться. Гіпс начебто тримався ще міцно, але хлопцю ця наліпка на гомілці починала заважати, тому сів і спробував знову потягнути за край — цього разу болю не було, хоч і ця спроба нічого не дала.

— Може його потрібно трохи покришити, або постукати спочатку злегка — з сумнівом мацав руками тверду жовту масу — по краях вона трохи кришилася, тому витягнув свій топірець і став обережно простукувати обухом. Після пари хвилин таких маніпуляцій по матеріалу пішла мережа тріщинок, турист відклав топірець і почав руками кришити масу.

— Ого, нічого собі! — оглядав колишню рвану рану наш герой, коли відчухрав все від своєї ноги — три глибокі порізи, які ще добу тому виглядали страшнувато, сьогодні радували хлопця акуратними рожевими швами, покриті якоюсь плівкою — неначе рубці обробили тонким шаром лаку.

Поводив по них пальцями — тактильність була в нормі, нога відчувала дотик, значить, зрослося нормально, і у тому числі, первинні нервові закінчення.

— Потрібно тупати далі, нічого тут не висиджу,… ось тільки трохи «манної каші» наберу в дорогу.

Тут багато узяти не вийшло, оскільки в рюкзаку ще було досить жовтих груш, але дві штуки все ж зміг заштовхати — два плоди він випив, так що трохи місця звільнилося. На наступній зупинці чоловік вирішив трохи оглядітися, щоб точніше визначитися з напрямом — можливо, він пропустив десь щось корисне для себе — ту ж воду, наприклад, адже рухався приблизно в один бік, вибираючи наступний гай так, щоб виходила більш-менш пряма лінія з попередніми точками маршруту. Відмітив про себе, що бачить тепер далеко і чітко — тут же подумав про дивності цієї планети, яка повернула йому життя і здоров'я. Огляд проводив з одного з місцевих дерев, природно, які по виду листя були схожі на гіпертрофовані ялини — тонкі, близько восьми, десяти сантиметрів в довжину і два сантиметри завширшки, ці своєрідні голки при подихах вітру смішно крутилися навколо своїх живців. Згадав, що на Землі теж були такі дерева, але точної назви не міг згадати, як не старався.

Забрався дуже високо — повністю функціональна нога надавала упевненості, та і усе тіло дихало здоров'ям і енергією — місцева природа буквально міняла його на очах — чоловік почував себе просто відмінно. Думка забратися вище виявилася правильною і своєчасною: по-перше, визначив новий напрям руху, оскільки помітив щось, схоже на невелике озеро в стороні від звичного маршруту, а крім того, там, у води крутилася велика кількість тварин — водопій. Останній пункт трохи стримував нашого героя спочатку, але бажання помитися і хоч якось попрати одяг, брало гору над обережністю — відвідати місцевий варіант оазису він збирався найближчим часом. Друге спостереження його трохи спантеличувало — на межі зору зміг розрізнити хмари пилу, який піднімався невисоко над горизонтом — тут навіть показалося, що ця дивність повільно наближається в його сторону, а напрям її руху проходить через виявлений оазис.

Вирішив трохи подрімати — сонце було в зеніті, але місцевий різновид ялинки був украй незручний в цьому плані, оскільки усі гілки росли з нахилом вниз і не розташовували до комфортного на них розміщення. Довелося перебратися на сусідню, комфортнішу в цьому плані рослину — тут і задрімав на пару годин. Прокинувся від неясного гулу — джерело шуму визначалося в тій стороні, де був оазис, а крім того було ще відчуття дрібного тремтіння, неначе дерево дрібно тряслося з незрозумілої причини. Коли забрався вище, все знайшло своє пояснення: до озера наближалося на великій швидкості величезне стадо тварин — деталей доки не можна було розгледіти, оскільки туші, що жваво мчали, піднімали над собою клуби пилу, і усе це відбувалося за відсутності яких-небудь тваринних звуків з їх боку. Частково зміг розгледіти саме озеро і прилеглу до нього місцевість — огляд з цього дерева був гірший — тут трохи здивувався повній відсутності біля оазису тварин. Швидше за все, з копитними, що наближаються, місцеві тварини вже мали справу і порахували правильніше для себе ретируватися із зони можливого зіткнення.

Орієнтовно через півгодини авангард загону досяг оазису і на ходу влетів в озерце — тварини жваво опустили голови у воду і стали пити — до хлопця доносилися рев, мукання і гучне пирхання. Чисельність постійно збільшувалася і хлопець зміг розгледіти більш-менш те, що